Валентин Манько — полковник Збройних сил України, Герой України 2024 року, засновник і перший командир 33-го окремого штурмового полку, а з серпня 2025 року — керівник управління штурмових військ. Його ім’я асоціюється з найгарячішими ділянками фронту, трансформацією добровольчих загонів у професійні елітні підрозділи та спробами реформувати підхід до штурмових операцій в умовах затяжної війни.
Народився Валентин Миколайович 29 січня 1981 року в селі Григорівка Васильківського району Дніпропетровської області. До 2014-го його життя мало мало спільного з армією. Освіта в Дніпропетровському регіональному інституті державного управління та фінансовій академії, робота в податковій інспекції, потім у комісії з регулювання фінансових послуг, а з 2007 року — власне фермерське господарство. Він будував бізнес, займався аграрною справою, паралельно пробував сили в політиці: балотувався до Верховної Ради в 2014, 2016 та 2019 роках, підтримував Дмитра Яроша на президентських виборах, а в грудні 2015-го навіть очолив новостворену партію «Єдиний союз патріотів України», декларуючи боротьбу з корупцією та олігархічною системою.
Але саме 2014 рік став переломним. Коли російська агресія переросла у відкритий конфлікт на Донбасі, Манько продав сільгосптехніку, спрямував кошти на закупівлю спорядження і створив добровольчий загін чисельністю близько 1400 осіб (згодом він виріс до трьох тисяч). Він став заступником командира Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Це був час хаосу, браку координації між регулярними частинами та добровольцями, браку техніки та єдиного командування. У таких умовах формувалися люди, які пізніше стали кістяком нових підрозділів.
Бої 2014–2015 років загартували його по-справжньому. Новогродівка, Піски, Первомайське, Карлівка, Іловайськ — саме там Манько командував першим розвідувальним підрозділом у складі добровольців. Іловайський котел став однією з найтрагічніших сторінок тієї кампанії: брак важкого озброєння, відсутність надійного прикриття з боку регулярних військ, раптовий прорив російських частин. Багато добровольців тоді загинули або потрапили в полон. Манько вижив і виніс з цього досвід, який пізніше ляже в основу його підходу до підготовки штурмовиків: максимальна автономність малих груп, розвідка, швидке маневрування та готовність діяти в умовах інформаційного вакууму.
Після Іловайська та Дебальцевого, боїв під Красногорівкою та Мар’їнкою прийшов 2015 рік з новими викликами вже не тільки на фронті. Проти Валентина Манька відкрили кримінальне провадження за статтею про розбій — слідство інкримінувало причетність до заволодіння майном у зоні АТО, зокрема зерном. Його оголосили в розшук, зокрема через Інтерпол, він певний час перебував за кордоном (Єгипет, Ізраїль). Пізніше Манько добровільно з’явився до суду і дав свідчення у гучній «справі Корбана» — проти лідера партії «УКРОП» Геннадія Корбана. Обвинувачення проти нього зняли, справу закрили. Сам він стверджував, що свідчить, щоб «очистити своє ім’я». Критики, зокрема соратники Корбана, називали це угодою зі слідством. Цей епізод досі викликає суперечки: для одних — приклад політичних переслідувань волонтерів, для інших — складна сіра зона, в якій опинилися багато людей у перші роки війни. У 2018-му Манько навіть виграв конкурс на посаду голови Державної служби у справах ветеранів, але через суспільний резонанс призначення так і не відбулося.
Паралельно з цими подіями тривала військова служба. Манько пройшов через підрозділи Головного управління розвідки (деталі одного з поранень засекречені). А у 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, знову опинився на передовій. Бої за Ірпінь, Макарів, Мотижин — це та сама оборона Києва, яка зупинила російський «бліцкриг». Потім — Гуляйполе, Маріупольський напрямок, Оріхів, Енергодар, Лисичанськ, Куп’янський та Бахмутський напрямки. Кожне поранення і контузія повертали його в стрій.
22 грудня 2023 року з’явився 33-й окремий штурмовий батальйон — за директивою Міністра оборони та Головнокомандувача. Манько став його засновником і командиром. Особисто вкладав кошти в розвиток підрозділу — від спорядження до підготовки. Наприкінці 2024-го батальйон переформували в полк. Гасло «Перші серед кращих!» не було порожнім звуком. Підрозділ швидко зарекомендував себе на Харківщині (штурм Глибокого, бої за Вовчанський агрегатний завод, оборона Липців), а у 2025-му — на Курщині. Бійці 33-го одними з перших увійшли в Суджу, проводили зачистки в Мартинівці, Руському Порєчному, Калинівці, відбивали атаки в Журавлях та Камишевцях. Тактика маневрених груп з аеророзвідкою та артилерійською підтримкою дозволяла ефективно діяти проти російських та північнокорейських підрозділів. Пізніше полк перекидали на Покровський напрямок (штурми Дальнього, Петрівки, Зеленого), а також повертали на Харківщину та Запоріжжя. У жовтні 2025-го спільно з 24-м окремим штурмовим батальйоном звільнили Малі Щербаки, у листопаді зупинили наступ під Гуляйполем (відбито 21 атаку), а в лютому 2026-го зачистили Косівцеве.
Саме досвід 33-го полку та кількох інших штурмових підрозділів, якими Манько фактично керував до серпня 2025-го, став основою для створення окремого управління штурмових військ. Нова структура об’єднала п’ять полків, бригаду та низку окремих батальйонів під прямим підпорядкуванням Головнокомандувача. Мета — мати «пожежні» підрозділи, які можна швидко перекидати на найкритичніші ділянки, проводити прориви та контратаки, не розпорошуючи елітні кадри по всій лінії фронту. Манько в інтерв’ю неодноразово наголошував: це не «війська Сирського», а інструмент головнокомандувача для планування операцій без зайвих бюрократичних ланок. Він говорив про кризу управління старого зразка і необхідність нестандартних підходів.
| Рік | Подія | Роль та ключові деталі |
|---|---|---|
| 2014 | Початок служби | Заступник командира ДУК «Правий сектор», бої на Донбасі (Іловайськ, Дебальцеве та ін.) |
| 2015 | Кримінальне провадження та свідчення | Розшук, перебування за кордоном, свідчення у «справі Корбана», закриття справи |
| 2022–2023 | Повномасштабне вторгнення | Бої під Києвом, на сході та півдні; формування більшого добровольчого підрозділу |
| Грудень 2023 | Створення 33-го ОШБ | Засновник і командир; особистий внесок у розвиток |
| Грудень 2024 | Переформування в полк | 33-й окремий штурмовий полк; бої на Покровському напрямку |
| 30 вересня 2024 | Нагорода | Звання Героя України з орденом «Золота Зірка» |
| Серпень 2025 | Призначення | Командир управління штурмових військ ЗСУ |
Практичні кейси штурмових дій підрозділів під командуванням Валентина Манька демонструють, як поєднання особистого досвіду, сучасної тактики та технічних засобів дає результат навіть у найскладніших умовах.
Один з яскравих прикладів — Курська операція 2025 року. Бійці 33-го полку, діючи в складі ОТУ «Сіверськ», першими зайшли в Суджу, відкриваючи новий фронт на території Росії. Зачистки населених пунктів, відбиття контратак, у тому числі проти північнокорейських підрозділів, що діяли за радянськими шаблонами, — усе це виконували маневрені групи з активним використанням аеророзвідки та артилерійської підтримки. Результат — ліквідація значних сил противника та зрив планів ворога з перекидання резервів на інші напрямки.
Інший кейс — дії на Запорізькому напрямку восени 2025 — взимку 2026 року. Спільно з 24-м штурмовим батальйоном полк звільнив Малі Щербаки. Під Гуляйполем українські штурмовики відбили 21 атаку ворога, утримавши ініціативу та не дозволивши росіянам розвинути наступ. У лютому 2026-го провели успішну пошуково-ударну операцію та зачистили Косівцеве. Ці дії показують універсальність: підрозділ здатен як проводити стрімкі штурми, так і тримати оборону в умовах масованих атак.
Третій приклад — робота на Харківщині та Покровському напрямку. Штурм Глибокого, бої за Вовчанський агрегатний завод (стратегічний об’єкт, втрата якого ускладнила логістику ворога), утримання ініціативи під Покровськом — усе це вимагало не лише мужності, а й постійного вдосконалення тактики в умовах тотального застосування дронів та далекобійної артилерії.
Стиль командування Манька викликає жваві дискусії. З одного боку — прямі відеозвернення з фронту в TikTok та Facebook, які роблять війну більш «людською» для тилу, піднімають morale та показують реальну обстановку. З іншого — у жовтні 2025 року публікації фото та відео з картами (зокрема системи Delta) спричинили критику з боку волонтера Сергія Стерненка та ресурсу DeepState. Манько заперечував наявність секретної інформації, стверджуючи, що використовував відкриті джерела або дещо вже не таємне. Окремі відео з російською музикою також стали приводом для культурної критики. На початку 2026 року з’явилися повідомлення про можливе проходження ВЛК та наміри щодо демобілізації — інформація залишалася на рівні чуток і не отримала офіційного підтвердження.
Критики штурмових полків часто називають їх «м’ясними» через високі втрати. Манько у своїх коментарях відповідає прямо: «Хто воює, той має втрати». Він наголошує, що активні штурмові дії в довгостроковій перспективі зберігають більше життів, ніж пасивна оборона під постійним вогнем. Дебати тривають: одні вважають, що проблема не в самих штурмовиках, а в загальній культурі звітності, нестачі людей та ротацій; інші — що створення окремого роду військ дозволяє концентрувати найкраще оснащення та підготовку саме там, де це критично потрібно.
Для просунутих читачів важливо розуміти ширший контекст. Війна дронів і артилерії змінила класичні уявлення про штурм. Масовані атаки «хвилями» стали надто дорогими. Натомість ефективними виявляються невеликі, добре навчені, технічно оснащені групи з реальним часом розвідки, здатні швидко знаходити слабкі місця в обороні, проривати її та закріплюватися до підходу основних сил. 33-й полк та інші підрозділи під управлінням Манька стали однією з лабораторій такої трансформації. Особисте фінансування командиром, акцент на підготовку та нестандартні рішення — усе це елементи нової культури, яка поступово проникає в ширші структури ЗСУ.
Для тих, хто тільки починає розбиратися в темі, варто запам’ятати просту річ: штурмові війська — це не заміна всієї піхоти. Це спеціалізований інструмент для вирішення конкретних завдань — проривів, зачисток, швидких контратак на ключових напрямках. Їхня поява — відповідь на реалії 2022–2025 років, коли регулярні частини часто змушені були виконувати невластиві функції в умовах нестачі людей та техніки.
Шлях Валентина Манька — від фермера, який продав усе заради фронту 2014-го, через політичні та юридичні бурі, поранення та повернення в стрій — відображає шлях цілого покоління українських військових. Він не ідеальний герой з плаката. Це складна, публічна, часом суперечлива фігура, яка в умовах тотальної війни продовжує шукати ефективні рішення там, де їх найбільше бракує. І саме тому його досвід та погляди на розвиток штурмових підрозділів залишаються важливими для розуміння того, якою буде українська армія найближчими роками.
