Владислав Віталійович Бувалкін — це майстер-сержант Служби безпеки України, Герой України посмертно та повний кавалер ордена «За мужність». Народився 17 вересня 1979 року, загинув 20 березня 2022-го поблизу Макарова Київської області під час оборони столиці. Його шлях — від успішного бізнесмена в Одесі, який захоплювався парашутним спортом і точною стрільбою, до воїна, який у критичні моменти обирав не відступ, а повернення за символом держави.
У 2014 році, коли почалася війна на сході, він разом із двома братами добровільно пішов до військкомату. Служив у Державній прикордонній службі України. Під час боїв за пункт пропуску «Довжанський» на Луганщині, коли українські сили відступали під шквальним артилерійським вогнем, старший матрос Бувалкін повернувся на заміновану територію. Він знявся на сторожову вежу й забрав Прапор України, щоб не залишити його ворогу. Після виходу з оточення першим подзвонив сину. За цей вчинок отримав першу нагороду — орден «За мужність» III ступеня.
Пізніше, вже як професіонал спецпідрозділу СБУ з позивним «Туман», він продовжував виконувати складні завдання. У 2022-му під час однієї з операцій поблизу Макарова група, в якій був Бувалкін, завдала вогневого удару по ворожому штабу та особовому складу окупантів. На зворотному шляху їх накрило танковим обстрілом. Від вибуху загинули двоє — Владислав Бувалкін та його побратим Олександр Макаренко. Указом Президента України йому присвоїли звання Героя України з орденом «Золота Зірка» посмертно.
Його історія цікава не лише подвигами. Вона показує, як людина з мирного життя, загартована спортом і підприємницькою дисципліною, стає на захист країни в найтемніші часи. Для тих, хто тільки знайомиться з темою українських героїв, — це приклад того, що мотивація захищати дім не залежить від професії. Для тих, хто вивчає деталі війни, — це історія про символи, підготовку та ціну, яку платять спеціалісти високого рівня.
Дитинство на Сахаліні та переїзд до Полтави: перші випробування
Владислав народився в сім’ї військовослужбовця. Дитячі роки минули на Сахаліні — місці, де суворі умови та військова дисципліна формували характер змалку. Коли йому виповнилося вісім років, батько загинув. Разом із матір’ю хлопець переїхав до Полтави. Це був перший великий поворот у житті — втрата близької людини й необхідність швидко дорослішати.
Полтава стала новим домом, але шлях вів далі. Згодом родина оселилася в Одесі. Місто біля моря, з його аероклубами, вітром і можливостями для активного життя, ідеально пасувало характеру Владислава. Тут він завершив формування як особистість — спокійний, зібраний, здатний на точні рішення під тиском. Втрата батька-військового, ймовірно, заклала глибоке розуміння відповідальності за країну, яке проявилося десятиліттями пізніше.
Ці ранні роки не були легкими, але саме вони навчили його не здаватися, коли все йде не за планом. Багато хто з тих, хто пізніше служив із Бувалкіним, відзначав його спокій і кмітливість — якості, які рідко з’являються без серйозних випробувань у дитинстві.
Бізнес в Одесі, небо та точність: як формувалася майбутня стійкість
У Одесі Владислав став успішним бізнесменом. Він вів власну справу, забезпечував родину й мав репутацію надійної людини. Паралельно з підприємництвом розвивав два захоплення, які пізніше стали критичними для військової служби: парашутний спорт і спортивну стрільбу.
З шістнадцяти років він почав стрибати з парашутом. Досить швидко став інструктором і увійшов до місцевого осередку Федерації парашутного спорту України в Одесі. Його наставником був відомий авіатор і парашутист Костянтин Оборін. Стрибки вчили не просто сміливості — вони вимагали точного розрахунку, контролю дихання, уміння діяти, коли час іде на секунди. Спортивна стрільба додавала ще одного виміру: концентрацію, витримку й розуміння зброї.
Багато хто з побратимів пізніше згадував, що Бувалкін добре знався на зброї й охоче ділився досвідом. Він не просто служив — він передавав знання. Ця комбінація цивільного успіху, спортивної дисципліни та технічних навичок зробила його цінним бійцем, коли прийшов час. Бізнес навчив планувати й відповідати за результат. Парашут і стрільба — діяти холоднокровно в екстремальних умовах.
2014 рік: доброволець, який повернувся за прапором
Коли в 2014-му почалася війна на сході України, Владислав не чекав повістки. Разом із двома братами він пішов до військкомату. Його мобілізували до Одеського загону Морської охорони Державної прикордонної служби України. Так почався новий етап — уже не як бізнесмена, а як воїна з позивним «Туман».
Найвідоміший епізод того періоду — бої за пункт пропуску «Довжанський» на Луганщині. Українські прикордонники тримали позиції під постійними атаками й артилерійськими обстрілами. Коли сили противника переважили, командування ухвалило рішення про відхід. Позиції замінували. І саме тоді Владислав зробив те, що запам’яталося всій країні.
Під шквальним вогнем він повернувся на заміновану територію, піднявся на сторожову вежу й зняв Прапор України. Не залишив символ держави ворогу. Після виходу з оточення першим подзвонив сину Даніїлу. Цей вчинок став класичним прикладом того, як один воїн може врятувати честь підрозділу й держави в момент, коли все здається втраченим.
За мужність і героїзм, виявлені в 2014 році, Президент України нагородив його орденом «За мужність» III ступеня. Пізніше, у 2016 та 2019 роках, Бувалкін отримав II та I ступені того ж ордена. Він став повним кавалером — рідкісна й почесна відзнака.
Перехід до СБУ: професіонал на найскладніших напрямках
Після 2014 року служба тривала. Владислав мав досвід, навички та репутацію людини, на яку можна покластися в найважчі моменти. З 2016 року він служив у Службі безпеки України, згодом — у підрозділі спецпризначення. Майстер-сержант Бувалкін виконував завдання, які вимагають не лише фізичної підготовки, а й високої кваліфікації, холоднокровності та вміння працювати в команді.
Перехід до СБУ був логічним. Людина, яка вміє стрибати з парашутом, точно стріляти й приймати рішення під тиском, ідеально підходила для спеціальних операцій. Побратими відзначали його спостережливість, кмітливість і готовність допомагати іншим опанувати зброю. Він не просто виконував накази — він робив усе, щоб підрозділ був сильнішим.
У 2019 році за нові заслуги його нагородили орденом «За мужність» I ступеня. До повномасштабного вторгнення 2022 року Владислав уже був визнаним професіоналом, повним кавалером і бійцем, який пройшов шлях від добровольця до спецпризначенця.
20 березня 2022 року: останній бій під Макаровим
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну почалося 24 лютого 2022-го. В перші тижні йшла запекла боротьба за Київ. Владислав Бувалкін у складі групи спецпризначення СБУ разом із військовослужбовцями Збройних Сил України проводив операції на підступах до столиці.
20 березня група виконала вогневе ураження особового складу окупантів та ймовірного місця розташування ворожого штабу поблизу Макарова Бучанського району Київської області. Завдання було виконано. На зворотному шляху колону накрило танковим обстрілом. Від вибуху загинули двоє бійців — майстер-сержант Владислав Бувалкін і його побратим майстер-сержант Олександр Макаренко.
Їм обом було по 42 роки. Обоє пройшли шлях від 2014 року. Обоє загинули, захищаючи Київ у найкритичніші дні весни 2022-го. Президент України Володимир Зеленський пізніше передав орден «Золота Зірка» родині Владислава. Звання Героя України стало визнанням усього його шляху — від першого добровільного кроку в 2014-му до останнього бою.
Сім’я: Маргарита, Даніїл і продовження життя в деревах та небі
Владислав був одружений. Дружина — Маргарита Бувалкіна, одеситка. Син — Даніїл. Родина жила в Одесі, часто їздила відпочивати в Карпати. Після загибелі Маргарита та син зробили все, щоб пам’ять про чоловіка й батька жила не лише в серцях, а й у природі.
16 квітня 2022 року, у День довкілля, вони взяли участь в акції «Ліс Перемоги» на території Рожанського лісництва біля села Нижня Рожанка Стрийського району Львівської області. Частина праху Владислава була підсипана під молоді ялиці. «Ми зробили так, щоб продовжити життя мого чоловіка і батька Даніїла. Хочемо, щоб у Карпатах росли дерева в його пам’ять», — сказала Маргарита. Головний лісничий зафіксував геолокацію посаджених деревець.
Іншу частину праху 18 вересня 2022 року розвіяв над Одесою, морем і злітною смугою рідного аероклубу наставник Владислава — Костянтин Оборін. Це було виконано за бажанням самого Бувалкіна: стати «чотирма стихіями — вогнем, землею, водою та повітрям». Родина, друзі та побратими вшанували його саме так, як він хотів.
Пам’ять, яка живе: вулиця в Одесі та меморіали
У березні 2024 року в Одесі вулицю Леоніда Бочарова перейменували на честь Владислава Бувалкіна. Історико-топонімічна комісія міської ради ухвалила це рішення як визнання його заслуг перед містом і країною. Тепер одесити проходять вулицею Героя України.
Національна академія Служби безпеки України створила документальні фільми «Герої: шлях незламності» про Владислава Бувалкіна та Олександра Макаренка. Його історію розповідають на YouTube-каналах, у ветеранських спільнотах і на патріотичних заходах. В Одесі є Алея героїв, де згадують і його.
Для багатьох молодих людей, особливо в Одесі, історія Бувалкіна стала прикладом того, що можна бути успішним у мирному житті й водночас готовим захищати країну. Його шлях показує: героїзм — це не тільки про фронт. Це про вибір, який людина робить щодня, і про те, як навички з цивільного життя стають зброєю, коли настає час.
Цікаві факти про Владислава Бувалкіна
- Народився на Сахаліні в сім’ї військовослужбовця, а став символом Одеси — міста, де прожив більшу частину життя.
- У вісім років втратив батька й разом із матір’ю переїхав до Полтави, а згодом — до Одеси.
- З 16 років займався парашутним спортом, став інструктором і членом Федерації парашутного спорту України в Одесі. Його наставником був авіатор Костянтин Оборін.
- У 2014 році під час відступу з пункту пропуску «Довжанський» повернувся під артобстрілом на заміновану територію, щоб забрати Прапор України зі сторожової вежі.
- Став повним кавалером ордена «За мужність» (III ступінь — 2014, II — 2016, I — 2019) і отримав звання Героя України посмертно.
- Прах Владислава частково поховали під ялицями в Карпатах (акція «Ліс Перемоги»), а частково розвіяли над Одесою з парашутом.
- В Одесі на його честь перейменували вулицю. Національна академія СБУ вшановує його пам’ять документальними фільмами разом із побратимом Олександром Макаренком.
Хронологія основних етапів життя та служби
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1979 | Народження на Сахаліні в сім’ї військовослужбовця |
| ~1987 | Загибель батька, переїзд з матір’ю до Полтави |
| ~1995 | Початок занять парашутним спортом в Одесі, згодом — інструктор |
| До 2014 | Успішний бізнес в Одесі, спортивна стрільба, сімейне життя |
| 2014 | Доброволець ДПСУ, подвиг на «Довжанському», орден «За мужність» III ст. |
| 2016–2019 | Служба в СБУ, ордени «За мужність» II та I ст., повний кавалер |
| 20.03.2022 | Загинув під час операції поблизу Макарова Київської області |
| 2022 | Звання Героя України посмертно; прах у Карпатах і небі над Одесою |
| 2024 | Перейменування вулиці в Одесі на честь Владислава Бувалкіна |
Історія Владислава Бувалкіна продовжує жити в деревах Карпат, у небі над Одесою, на вулиці, що носить його ім’я, і в пам’яті тих, хто знає ціну свободи. Вона нагадує, що справжня стійкість народжується не тільки на фронті — вона формується в повсякденних рішеннях, у спорті, в бізнесі й у любові до своєї країни.
