Темної ночі на околиці міста пікап у камуфляжі завмирає в тіні. На кузові — зенітна установка або великокаліберний кулемет, наведений у небо. Бійці мовчки вдивляються в темряву: один тримає тепловізор, інший — на спуску. Раптом у далині з’являється характерне гудіння. Координати вже передані. Коротка команда — і трасуючі черги розрізають ніч. Через кілька секунд ворожий «Шахед» падає в полі, не долетівши до житлових кварталів. Так виглядає робота тих, кого в Україні називають просто — МВГ.
МВГ це мобільно-вогнева група — невеликий, надзвичайно рухливий підрозділ протиповітряної оборони. Зазвичай це 5–12 бійців та 2–4 транспортні засоби, найчастіше пікапи або легка бронетехніка. Їхнє головне завдання — виявляти й знищувати повітряні цілі на малій і надмалій висоті, де великі стаціонарні комплекси ППО менш ефективні.
МВГ це — визначення, яке зрозуміле і новачкові, і фахівцю
Для людини, яка вперше чує цей термін, МВГ це швидка реакція на загрозу з повітря, коли традиційні системи не встигають або не можуть дістати низько летючий дрон. Для військового — це гнучка ланка багатошарової оборони, яка працює в парі з радарами, РЕБ та зенітними ракетними комплексами.
Групи формують як у Збройних силах України, так і в Національній гвардії, Державній прикордонній службі та добровольчих формуваннях територіальних громад (ДФТГ). Багато з них виникли саме як волонтерські ініціативи в регіонах, де дрони почали тероризувати міста й села. Сьогодні це вже не імпровізація, а системний елемент захисту неба.
Як з’явилися мобільні вогневі групи: відповідь на масовані атаки «Шахедів»
Масштабне застосування МВГ почалося восени 2022 року, коли Росія розгорнула масовані удари ударними безпілотниками Shahed-131/136. Дешеві, повільні, низьколетючі дрони виявлялися складною ціллю для дорогих зенітних ракет. Стаціонарні комплекси мали обмежену кількість каналів наведення й «мертві зони» на малих висотах.
Українське командування швидко адаптувалося. Замість того щоб чекати ідеальних систем, почали створювати мобільні команди, які могли за лічені хвилини виїхати на ймовірний маршрут прольоту й зустріти дрон вогнем. Тактика нагадувала класичні вогневі засідки, але тепер цілі літали. Досвід бійців часів АТО/ООС, де вже використовували мобільні групи для наземних цілей, став у пригоді.
З часом МВГ з’явилися майже в кожному регіоні, який потерпає від дронових атак — від прикордоння Чернігівщини та Сумщини до центральних і південних областей. Волонтерські формування в Черкасах, наприклад, одними з перших почали формувати такі групи й досі активно їх посилюють.
Склад, озброєння та технічне оснащення
Типова МВГ — це команда, де кожен має чітку роль: командир, водії, навідники, спостерігачі, іноді оператор дрона-розвідника. Озброєння підбирають під конкретні завдання й можливості.
Ось основні типи засобів ураження:
- Великокаліберні кулемети (ДШК, Browning M2, Canik M2, іноді «Максим») — дешеві, з високою скорострільністю, легко встановлюються на пікапи. Ефективні на дистанціях до 1–1,5 км.
- Зенітні гармати (ЗУ-23-2, ЗПУ-2) — потужніший снаряд, добре працюють по дронах і навіть по крилатих ракетах на малих висотах.
- Переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК «Ігла», Stinger, Piorun, Mistral) — для цілей на більшій відстані або коли потрібна висока точність.
Додатково групи оснащують потужними прожекторами (підсвітка до 1,5 км), тепловізорами, нічними приладами, компактними раціями та іноді мікродронами для розвідки й коригування. Деякі розрахунки використовують старі радянські системи поряд із сучасними західними зразками — головне, щоб працювало.
Як працюють МВГ: від виявлення до ураження
Робота починається задовго до появи дрона. Групи отримують інформацію від радарів Повітряних сил, цивільних спостережних постів, поліцейських і навіть звичайних людей, які помітили підозрілий об’єкт. Координація йде по захищених каналах — рації, месенджери з шифруванням.
Отримавши дані, пікапи висуваються найкоротшим маршрутом на ймовірний коридор прольоту. Займають приховану позицію, часто з урахуванням рельєфу — щоб кулемет або гармата могли вести вогонь у безпечному секторі.
Спостереження ведуть у кілька способів: візуально, через тепловізор, іноді з використанням прожектора. Коли ціль виявлена, навідник відкриває вогонь короткими чергами. Трасуючі кулі допомагають коригувати, тепловізор — бачити результат. Після ураження група швидко змінює позицію («side-step»), щоб не стати мішенню для відповідного удару.
Успіх залежить не лише від техніки, а й від злагодженості. Командир повинен миттєво оцінювати ситуацію, водій — швидко й точно виводити машину на позицію, навідник — вести вогонь по рухомій цілі вночі. Це робота, де кожна секунда і кожен метр мають значення.
Місце МВГ у системі протиповітряної оборони
МВГ не конкурують з великими комплексами ППО — вони їх доповнюють. Коли стаціонарні системи витрачають дорогі ракети на складні цілі, мобільні групи «знімають» дешевші й повільніші дрони. Вони закривають «мертві зони», працюють у складній місцевості, де радари бачать гірше, і реагують швидше за важкі установки.
У комбінованих атаках, коли ворог запускає одночасно дрони, крилаті ракети й балістику, МВГ беруть на себе частину навантаження. Це дозволяє зберігати ресурс дорогих систем для пріоритетних напрямків. За оцінками, які озвучував Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, мобільні вогневі групи відповідають приблизно за 40 % збитих «Шахедів». Загальна ефективність української ППО проти ударних БпЛА в окремі періоди 2025–2026 років сягала 80–91 %.
Ефективність, виклики та реальні історії
Оцінки ефективності МВГ різняться. Деякі експерти відзначають високу результативність проти класичних Shahed, особливо коли групи добре підготовлені й мають сучасну оптику. Інші вказують на проблеми з підготовкою окремих розрахунків, погодними умовами та труднощами виявлення сучасних дронів з оптоволоконним управлінням.
Реальні історії говорять самі за себе. Командир Сергій, ветеран з 2014 року, служив на різних напрямках — від Донеччини до Херсонщини й Сумщини. Його група за один день збила три повітряні цілі, а загалом — вісім. «Успіх залежить від людей і злагодженості, — каже він. — Не від техніки самої по собі». За свою службу Сергій отримав два «Золотих хрести» від Головнокомандувача.
У добровольчих формуваннях Черкащини та інших регіонів групи часто працюють на безоплатній основі або з мінімальним забезпеченням. За дев’ять місяців 2025 року мобільні вогневі групи ДФТГ знищили понад 350 повітряних цілей. Це результат людей, які поєднують основну роботу з нічними чергуваннями заради безпеки своїх міст.
Виклики залишаються серйозними: фізичне й психологічне навантаження, потреба в частій ротації, залежність від погоди, знос техніки та боєприпасів. У населених районах стрільба завжди пов’язана з ризиком для цивільних — тому так важлива точність і дисципліна.
Цікаві факти про мобільні вогневі групи
1. Багато МВГ починалися як волонтерські ініціативи при ДФТГ — люди самі купували пікапи, встановлювали кулемети й виїжджали на чергування. Сьогодні це вже частково стандартизована система з підтримкою держави.
2. Деякі розрахунки досі використовують кулемети «Максим» зразка 1910 року поряд із сучасними Browning M2 — головне, щоб механізм працював надійно в польових умовах.
3. Під час масованої атаки одна південна група тричі змінювала позицію за півгодини й збила два «Шахеди». Швидкість передислокації — один із ключових факторів виживання.
4. У лютому 2026 року Президент України Володимир Зеленський провів жорстку нараду щодо ефективності МВГ і поставив завдання посилити цей компонент захисту неба в областях.
5. Російська армія вивчає український досвід створення мобільних груп і намагається впроваджувати подібні рішення у себе.
6. Бійці часто носять вишиванки під бронежилетами — не лише як символ, а й як нагадування, за що вони стоять у полі ночами.
7. У деяких регіонах групи ДФТГ працюють за принципом «тут і зараз» — людина може поєднувати основну роботу з чергуваннями в МВГ, не йдучи повністю на фронт.
Як цивільні можуть допомогти МВГ
Підтримка потрібна щодня. Найбільше групи потребують справних пікапів підвищеної прохідності, пального, шин, акумуляторів, тепловізорів і приладів нічного бачення. Волонтерські фонди та місцеві адміністрації часто збирають кошти саме на це обладнання.
Можна допомогти й організаційно: поінформованістю — не розголошувати позиції груп у соцмережах, поважати комендантську годину під час тривог, підтримувати родини бійців. У деяких містах уже працюють навчальні майданчики, де цивільні з ДФТГ опановують навички стрільби по повітряних цілях на симуляторах.
Майбутнє МВГ: стандартизація та нові технології
Сьогодні триває робота над уніфікацією тактики, покращенням координації з іншими елементами ППО та впровадженням нових технічних рішень — від стабілізованих турелів до портативних радарів малого радіусу дії. У перспективі — інтеграція елементів штучного інтелекту для швидшого виявлення цілей та, можливо, лазерних систем ураження.
МВГ залишаються однією з найяскравіших ілюстрацій української здатності швидко адаптуватися до нових загроз. Там, де великі системи ще не встигли або не можуть, ці невеликі рухливі команди стають останнім і часто вирішальним рубежем захисту. Вони не просто збивають дрони — вони дають людям у містах і селах можливість спати спокійно, знаючи, що небо над ними не пусте.
