Квітневий вітер 2014 року ніс пилюку вулицями Слов’янська, коли колона озброєних людей без розпізнавальних знаків в’їхала в місто. Вони швидко захопили будівлі СБУ, міліції та міськради. Місцеві жителі спочатку сприйняли це як черговий виток напруги після Майдану. Проте за лічені дні стало зрозуміло: почалася нова війна. Людина, яка командувала цим загоном, — Ігор Всеволодович Гіркін, відомий під бойовим псевдонімом Стрєлков.
Гіркін народився 17 грудня 1970 року в Москві. За освітою історик — закінчив Московський історико-архівний інститут. Ще з кінця 1980-х захоплювався військово-історичною реконструкцією та історією Білого руху. Замість академічної кар’єри обрав шлях зброї. Пройшов строкову службу, дослужився до прапорщика, а згодом опинився в структурах ФСБ. Офіційно — полковник запасу, працював у підрозділах, що займалися боротьбою з міжнародним тероризмом.
До 2014 року його ім’я мало кому було відоме за межами вузьких кіл. Він брав участь у конфліктах 1990-х: як доброволець у Придністров’ї 1992 року, воював на боці боснійських сербів у 1992–1993 роках, служив у Чечні під час першої та другої кампаній. Деякі джерела пов’язують його з підрозділами спеціального призначення. Після звільнення з ФСБ у 2013 році нетривалий час очолював службу безпеки в інвестиційному фонді Костянтина Малофєєва.
У січні–лютому 2014 року Гіркін з’явився в Криму. Очолював диверсійну групу, брав участь у захопленні Верховної ради АР Крим, організовував збір депутатів для проведення незаконного референдуму. 18 березня 2014 року його загін штурмував фотограмметричний центр у Сімферополі — тоді загинув український військовослужбовець Сергій Кокурін.
А вже в ніч з 11 на 12 квітня 2014 року Гіркін зі своїм загоном з 52 осіб перетнув українсько-російський кордон у Донецькій області. 13 квітня стався перший бій — напад на співробітників СБУ біля Слов’янська. Один міліціонер загинув, троє поранені. За лічені дні під його командуванням бойовики захопили місто, почали викрадення людей, у тому числі представників ОБСЄ. Саме ці події вважають початком активної фази війни на сході України.
16 травня 2014 року Гіркін отримав посаду «міністра оборони» самопроголошеної «ДНР». Він став головнокомандувачем «Армії Новоросії» та керував «Народним ополченням Донбасу». Під його керівництвом бойовики вели бої за Слов’янськ, Краматорськ та інші населені пункти. У серпні 2014 року, коли на Донбас увійшли регулярні російські війська, Гіркін залишив територію України і повернувся до Росії.
17 листопада 2022 року Гаазький окружний суд заочно визнав Гіркіна винним у збитті малайзійського Boeing MH17 та вбивстві 298 людей. Разом з Сергієм Дубинським та Леонідом Харченком його засудили до довічного ув’язнення. Суд встановив, що саме підрозділи під загальним командуванням Гіркіна контролювали територію, з якої запустили зенітно-ракетний комплекс «Бук», що збив пасажирський літак.
Після повернення до Росії Гіркін став активним блогером. Вів Telegram-канал, де жорстко критикував російське військове керівництво та особисто Володимира Путіна за «нерішучість» і «непрофесіоналізм» у війні проти України. Він вимагав тотальної мобілізації, жорсткіших методів ведення війни та відставки «некомпетентних» генералів. У 2022–2023 роках його тексти читали сотні тисяч людей — багато хто вважав Гіркіна «чесним голосом» з-поміж Z-блогерів.
21 липня 2023 року російські силовики затримали Гіркіна у його московській квартирі. Дружині Мирославі Регінській, яка народила йому доньку 2016 року, повідомили, що чоловіка заарештували за «публічні заклики до екстремістської діяльності». Справу розглядали в закритому режимі. 25 січня 2024 року Московський міський суд засудив його до чотирьох років колонії загального режиму. Апеляція вирок залишила в силі.
Гіркін відбуває покарання у виправній колонії міста Кірово-Чепецька Кіровської області. Там він працює кравцем на швейному виробництві — сам просив таку роботу. Дружина регулярно публікує його листи та заяви в Telegram. З колонії Гіркін продовжує коментувати події війни та внутрішньоросійські процеси.
У 2025–2026 роках його прогнози стали ще похмурішими. Він пише про неминучу «масштабну воєнну катастрофу» для Росії, зростання кількості українських ударів по тилах, проблеми з логістикою в Криму та можливий наступ ЗСУ через Дніпро або на півострів. У січні 2026 року Гіркін прогнозував, що вже у другій половині року Росія зіткнеться з економічним та соціальним колапсом, порівнюючи ситуацію з передреволюційною. Він критикує Китай за те, що той «використовує Росію як таран», а Кремль — за ілюзії та небажання визнавати реальність поразки.
Цікаві факти про Гіркіна
- Гіркін — історик за освітою та давній прихильник реконструкції Білого руху. Ще в юності захоплювався монархічними ідеями та історією Російської імперії.
- Має кілька псевдонімів: крім Стрєлкова, використовував ім’я Сергій Вікторович Рунов. У 2022 році його затримували в Криму саме з паспортом Рунова.
- У колонії працює швачкою — сам обрав таку роботу. Дружина розповідає, що він «не кається і не виправився».
- Одружений втретє. Дружина Мирослава Регінська активно веде його Telegram-канал і публікує листи з ув’язнення. У них понад 360 тисяч підписників.
- У 2023 році, перебуваючи під вартою, заявляв про намір балотуватися в президенти Росії на виборах 2024 року.
- Його тексти з колонії у 2025–2026 роках регулярно цитують як українські, так і російські ЗМІ — навіть ті, хто вважає його воєнним злочинцем.
Роль у війні: між російською пропагандою та українською оцінкою
Для частини російських націоналістів Гіркін — герой «Русской весны», людина, яка «підняла прапор» у Слов’янську. Вони вважають його жертвою системи, яку він сам допомагав будувати. У середовищі Z-блогерів його слова про «нерішучість Кремля» сприймали як чесну критику.
В Україні Гіркіна називають терористом і воєнним злочинцем. Його дії у квітні 2014 року стали каталізатором, після якого конфлікт з локальних сутичок переріс у повноцінну війну з десятками тисяч загиблих. Українські правоохоронні органи та міжнародні суди пов’язують його з викраденнями, катуваннями та загибеллю мирних жителів на окупованих територіях.
Хронологія ключових подій
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1970 | Народився в Москві |
| 1992–1993 | Участь у конфліктах у Придністров’ї та Боснії |
| 2013 | Звільнення з ФСБ у званні полковника |
| Березень 2014 | Участь в окупації Криму, штурм фотограмметричного центру в Сімферополі |
| Квітень–серпень 2014 | Захоплення Слов’янська, «міністр оборони ДНР» |
| Листопад 2022 | Заочний довічний вирок у Гаазі у справі MH17 |
| Липень 2023 | Арешт у Москві за «екстремізм» |
| Січень 2024 | Вирок — 4 роки колонії |
| 2025–2026 | Заяви з колонії про неминучий крах Росії та нові удари України |
Сьогодні Гіркін залишається фігурою, чиє ім’я продовжує викликати гострі емоції. Одні бачать у ньому романтичного «білого офіцера», який намагався «врятувати Росію». Інші — людину, чиї дії в квітні 2014 року стали спусковим гачком для війни, що триває вже понад одинадцять років. З російської колонії він досі надсилає прогнози, які для багатьох звучать як визнання поразки тієї справи, яку сам колись розпалював.
Його доля — це історія про те, як людина, яка мріяла про велику імперію та «правильну» війну, опинилася за ґратами в державі, яку захищала. І про те, як навіть з-за колючого дроту голос колись впливового командира досі лунатиме в інформаційному просторі — тепер уже як голос із минулого, що попереджає про майбутнє.
