Андрій Сергійович Ткачук — бригадний генерал Збройних сил України, начальник штабу — заступник командувача Десантно-штурмових військ, Герой України. Народився 21 серпня 1986 року в Красноармійську (нині Покровськ) на Донеччині. Його військова біографія тісно переплетена з ключовими етапами російсько-української війни: від перших боїв 2014 року до сучасного командування на рівні роду військ.
У 2014-му, ще майором, він командував зведеною ротою на блокпосту біля Слов’янська, де вночі 5 липня відбив спробу прориву бойовиків. Пізніше очолював 71-шу окрему єгерську бригаду, а у серпні 2025 року отримав звання бригадного генерала. Сьогодні його досвід впливає на підготовку та застосування десантно-штурмових підрозділів по всьому фронту.
Для тих, хто тільки починає цікавитися історією війни, і для тих, хто вже глибоко розуміє структуру ДШВ, ця історія дає чітке уявлення про те, як формується сучасний український офіцерський корпус — через конкретні бої, рішення під вогнем і послідовне зростання відповідальності.
Донбас як рідна земля: як місце народження сформувало майбутнього захисника
Андрій Ткачук виріс у місті, яке тоді називалося Красноармійськ. Донбас для нього ніколи не був абстрактною картою. Він знав місцеві дороги, степи й промислові ландшафти ще до того, як вони стали лінією фронту. Цей досвід виявився вирішальним, коли у 2014 році довелося обороняти саме ці території.
Після закінчення Військового інституту Одеського політехнічного університету у 2008 році молодий офіцер потрапив до 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади в смт Гвардійське. Там він пройшов шлях від командира взводу до начальника штабу — першого заступника командира парашутно-десантного батальйону. Служба в десантних військах вимагала не лише фізичної підготовки, а й здатності швидко приймати рішення в умовах обмеженої інформації.
Коли у березні 2014 року Росія окупувала Крим, підрозділ Ткачука отримав завдання обороняти майже стокілометрову ділянку Азовського узбережжя між Бердянськом і Генічеськом. Це був перший серйозний виклик, який показав, наскільки швидко мирний час може перетворитися на війну.
Перші вогні 2014-го: блокпост під Слов’янськом, що став поворотним
З 2 травня по 14 липня 2014 року особовий склад зведеної роти під керівництвом майора Ткачука ніс службу на блокпосту № 5 біля стели на в’їзді до Слов’янська з боку Краматорська. Завдання було простим на папері й смертельно складним на практиці: ізолювати район під постійним вогневим тиском.
У ніч на 5 липня бойовики спробували прорватися зі Слов’янська. Рота відбила атаку. Було знищено один танк, три бойові машини піхоти, одну бойову машину десанту та близько двадцяти бойовиків. Сам офіцер отримав контузію, але відмовився від евакуації й продовжив керувати боєм. Того ж дня українські війська увійшли в місто й підняли прапор над міською адміністрацією.
Цей епізод став не просто тактичною перемогою. Він показав, як невеликий, добре організований підрозділ може зупинити значно сильнішого противника, якщо командир зберігає контроль і не піддається паніці. За визволення Слов’янська та інших населених пунктів Андрій Ткачук разом із п’ятьма військовослужбовцями отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня.
Далі були операції з визволення Дзержинська (Торецька) і Лисичанська, бої в районах Дебальцевого, Шахтарська, Вуглегірська, Жданівки та Комунара. 23 серпня 2014 року під час бою біля Комунара він дістав кульове поранення лівої руки, але знову повернувся до строю.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли офіцери, які пройшли подібні бої 2014 року, пізніше ставали тими, хто формував нову тактику десантних підрозділів уже під час повномасштабного вторгнення.
Від ордена Богдана Хмельницького до Золотої Зірки
13 жовтня 2016 року Указом Президента України Андрію Ткачуку було присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». Президент Петро Порошенко особисто вручив нагороду 14 жовтня — у День захисника України. Формулювання указу було чітким: за мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.
Між 2015 і 2016 роками його батальйон неодноразово виконував завдання на Донеччині. Після цього кар’єра розвивалася вже на рівні бригади та вище. У 2024 році він отримав Хрест бойових заслуг — одну з найвищих бойових відзнак сучасної України.
Ці нагороди не є просто символами. Вони фіксують конкретні рішення, прийняті під вогнем, і відповідальність, яку офіцер брав на себе, коли підлеглі дивилися на нього.
71-ша єгерська бригада під його командуванням
Після початку повномасштабного вторгнення Андрій Ткачук очолив 71-шу окрему єгерську бригаду Десантно-штурмових військ. Бригада була створена вже після 24 лютого 2022 року і спеціалізувалася на діях у лісисто-болотистій місцевості. З квітня 2023 року полковник Ткачук став її командиром.
Восени 2023 року підрозділи бригади вели оборонні й наступальні дії на запорізькому напрямку, просунувшись приблизно на один кілометр у глибину лінії фронту. У травні 2024 року разом з іншими частинами ЗСУ вони знищили вісім самохідних артилерійських установок, чотирнадцять танків, одинадцять бойових машин піхоти та тридцять шість одиниць автомобільної техніки поблизу Вовчанська на Харківщині.
Бригада також брала участь у боях на південному напрямку біля Марганця і Нікополя. 24 серпня 2023 року вона отримала Бойовий прапор. Командир особисто приймав його від командувача ДШВ.
Цей період показав, як досвід 2014 року трансформується у вміння керувати вже не ротою, а цілою бригадою в умовах сучасного високотехнологічного бою — з дронами, артилерією дальньої дії та постійною загрозою з повітря.
Сьогоднішня посада в командуванні ДШВ станом на 2026 рік
23 серпня 2025 року Указом Президента України № 637/2025 полковнику Андрію Ткачуку було присвоєно військове звання бригадного генерала. На той момент він уже обіймав посаду начальника штабу — заступника командувача Десантно-штурмових військ.
Сьогодні бригадний генерал Ткачук відповідає за планування, координацію та забезпечення бойової діяльності одного з наймобільніших родів військ ЗСУ. Десантно-штурмові війська виконують завдання швидкого реагування, охоплення противника з повітря та дій у його тилу. Рішення, які приймаються на рівні штабу командування, безпосередньо впливають на десятки тисяч військовослужбовців.
Офіційний сайт ДШВ підтверджує його посаду у керівному складі. Це не формальне підвищення. Це визнання здатності офіцера, який починав з блокпоста, працювати на оперативно-стратегічному рівні.
Уроки стійкості та лідерства, які можна взяти з його кар’єри
Досвід Андрія Ткачука дає кілька конкретних принципів, корисних і військовим, і цивільним.
По-перше, рішення під тиском. Коли на блокпосту під Слов’янськом почалася атака, він не став чекати вказівок згори. Організував оборону, зберіг управління і довів бій до кінця, навіть маючи контузію.
По-друге, послідовність. Від командира взводу до заступника командувача ДШВ минуло майже двадцять років. Кожен наступний рівень відповідальності будувався на попередньому досвіді, а не на стрибках.
По-третє, повернення після поранень. Кульове поранення руки, контузія — і знову в стрій. Це не пафос, а робоча реальність багатьох офіцерів, які не розглядають травму як кінець кар’єри.
Для цивільних керівників ці принципи перекладаються просто: зберігати ясність у кризі, накопичувати компетенцію крок за кроком і не уникати відповідальності, коли вона стає важкою.
Поширені помилки в сприйнятті військових героїв
Багато хто уявляє Героя України як людину, яка одного разу зробила подвиг і після цього живе в ореолі слави. Реальність інша.
- Помилка перша: «після Золотої Зірки служба стає легшою». Насправді відповідальність тільки зростає. Командування бригадою чи робота в штабі роду військ вимагає щоденних рішень, від яких залежать життя людей.
- Помилка друга: «герої не помиляються». Будь-який командир приймає рішення в умовах неповної інформації. Важливо не відсутність помилок, а здатність швидко їх виправляти.
- Помилка третя: «військова династія гарантує успіх». Ткачук сам неодноразово підкреслював, що цінність має особистий досвід і готовність учитися, а не лише походження.
- Помилка четверта: «після 2014 року все вже відомо». Повномасштабна війна показала, що тактика, техніка й навіть психологія бою змінюються щороку. Ті, хто зупинився на досвіді десятирічної давнини, швидко втрачають ефективність.
Ці помилки створюють хибні очікування і від цивільного суспільства, і всередині війська.
Чек-лист для розуміння кар’єри сучасного українського офіцера
- Чи є підтверджений бойовий досвід на різних рівнях (взвод, рота, батальйон, бригада)?
- Чи проходив офіцер поранення і повертався до служби?
- Чи є державні нагороди, присвоєні за конкретні бойові епізоди, а не за вислугу?
- Чи змінився рівень відповідальності після 2022 року?
- Чи впливає його поточна посада на підготовку й застосування підрозділів?
Якщо на більшість пунктів відповідь «так», ми маємо справу не з випадковим підвищенням, а з системним зростанням.
Питання, які найчастіше ставлять про Андрія Ткачука
Чому саме він отримав звання Героя України у 2016 році?
За конкретні дії під Слов’янськом у липні 2014 року та подальшу службу в зоні бойових дій. Указ Президента чітко фіксує мужність і героїзм у захисті суверенітету.
Чи командував він 71-ю бригадою під час найгарячіших боїв?
Так. З квітня 2023 року. Бригада діяла на запорізькому та харківському напрямках, зокрема під Вовчанськом у 2024 році.
Яка його посада зараз?
Начальник штабу — заступник командувача Десантно-штурмових військ. Звання бригадного генерала присвоєно 23 серпня 2025 року.
Чи є відкрита інформація про особисте життя?
Публічні джерела майже не містять деталей про родину. Це типова ситуація для діючих високопоставлених офіцерів.
Чим його шлях відрізняється від інших Героїв України?
Поєднанням досвіду перших місяців АТО, командуванням бригадою під час повномасштабної війни та переходом на рівень штабу роду військ. Мало хто проходить усі ці етапи послідовно.
Історія Андрія Ткачука продовжується. Поки Десантно-штурмові війська виконують завдання на фронті, досвід офіцера, який починав на блокпосту під Слов’янськом, залишається одним із тих, що формують сучасну українську армію.
