11 листопада 2022 року Сили оборони України звільнили Херсон від російської окупації. Минуло чотири роки. Херсонці, які зустріли цей день у місті, розповідають, що пам’ятають і як змінилося їхнє життя.
Спогади про день звільнення
Херсонка Людмила Волошина досі зберігає фотографії з дня звільнення. Вона працює у волонтерському центрі і плете маскувальні сітки. Звістка про звільнення швидко розійшлася. Люди спочатку не вірили.
«Ми довго чекали звільнення. Знали, що наші вже на підступах. Нас попереджали, що можуть бути провокації, тому коли я вперше почула, що нас звільнили, не повірила. Я стояла в черзі за хлібом, там було, мабуть, більше сотні людей. Усі перешіптувалися, що нас звільнили, але віри не було», — каже вона.
Потім містяни зібрались на площі Свободи. Там уже були українські військові.
«Те, як ми жили в окупації, — це не життя. Ми дуже вдячні нашим захисникам за цю свободу, за можливість вільно дихати й вільно ходити нашою землею», — говорить Людмила.
Вона допомагає ЗСУ. Вважає це обов’язком кожного.
«Я вважаю, що сьогодні або ти в ЗСУ, або ти для ЗСУ. Ми повинні це робити і пам’ятати, що війна триває», — каже жінка.
Людмила мріє про перемогу і звільнення лівобережжя Херсонщини.
«Я мрію, щоб ми зустрілися зі своїми рідними, близькими, друзями і щоб країна була об’єднана. Хочу, щоб увесь світ знав про той біль, який ми пережили. І хочу, щоб росіяни відчули покаяння», — говорить вона.
Софії Карєєвій зараз 14 років. Коли звільнили Херсон, їй було десять. Дівчина добре пам’ятає ті дні. 12 листопада вона з бабусею пішла на площу Свободи.
«Мене здивувало, що там було так багато людей. Усі були щасливі, усі кричали: “Слава Україні! Героям слава!”» — розповідає Софія.
Вона зберігає прапори, які лишили військові.
«У мене є два великі прапори, їх подарував мій дядько зі своєю бригадою. А ще маленький, його мені підписали військові під час звільнення Херсона. Я їх зберігаю і, напевно, розповідатиму дітям та онукам, що пережила окупацію», — каже дівчина.
Бабуся Любов Салука показує, де висять прапори.
«Маленький прапорець висить біля фотографії над робочим столом, а великий — збоку, на тюлі біля столу. Це як оберіг», — говорить вона.
Софія пам’ятає життя під окупацією.
«Пам’ятаю, як ми ховалися вдома, намагалися нікуди не виходити. Деякі мої однокласники пішли до російської школи. А коли казали, що нашим районом ходять російські військові, ми їхали на дачу і по кілька днів ховалися там», — розповідає вона.
Дмитро Гурін родом із Голої Пристані. 11 листопада 2022 року він був у Херсоні. День приніс радість і сум через вибір батьків.
«Була дуже велика радість, але саме того дня в особистому житті сталися великі проблеми. Батьки написали мені, що їдуть до Росії, я ж сам із лівого берега. Емоції були змішані: я відчував і радість, і сум», — розповідає Дмитро.
Він лишився в місті і став волонтером. Допомога людям додає сил.
«Коли допомагаєш людям, вони можуть навіть не сказати слів подяки: ти просто бачиш її в їхніх очах. І це надихає жити далі», — говорить чоловік.
Їхати з Херсона Дмитро не планує.
«Я вже одного разу виїжджав на тиждень, але мені не сподобалося. Сказав собі: “Ні, повертаюся до своїх людей — працювати, допомагати”. Я не планую покидати ні місто, ні країну», — каже він.
Ілля Музика теж був у Херсоні в день звільнення. Спочатку не повірив новині. За кілька годин побачив українських військових.
«Дорогою їде військовий пікап, у кузові сидять військові. Я зачепився поглядом за каску й упізнав українську модель шолома. Натовп кричить, радіє, всі в ейфорії. Ми з батьком теж усміхаємося, радіємо, але навіть у ту мить сумніваємося», — пригадує він.
Окупація навчила цінувати свободу і життя.
«Деокупація стала для мене розумінням того, що ми дожили до цього і залишилися фізично неушкодженими. Але водночас ми не мали ілюзій, що тепер усе скінчилося. Здогадувалися, що росіяни так просто не дадуть нам спокою, будуть обстріли. Як бачите, ми мали рацію», — каже він.
У 2024 році Ілля переїхав до Івано-Франківська. Навчається в магістратурі Херсонського державного університету.
«Не можу точно сказати, залишуся тут чи колись повернуся до Херсона. Але в будь-якому разі планую долучатися до відбудови міста як фахівець чи, може, як волонтер. Зв’язку з Херсоном я точно не розірву», — говорить Ілля.
Хід звільнення правобережжя
З початку жовтня до початку листопада 2022 року Сили оборони просунулися вглиб Херсонщини на 36,5 кілометрів. Загальна площа відвойованої території сягала 1381 кв. км.
9 листопада звільнили 12 населених пунктів. Це Дудчани, П’ятихатки, Борозенське, Садок, Безводне, Іщенка, Костромка, Краснолюбецьк, Калинівське, Бобровий Кут, Безіменне і Благодатне.
Військові РФ намагалися врятуватися втечею з правого берега Дніпра. Використали будь-які плавзасоби.
Окупанти грабували населені пункти. Пошкодили лінії електропередач та інфраструктуру області.
На світанку 11 листопада підірвали Антонівський міст у Херсоні. Він обвалився. Кілька прольотів упали у воду.
Цього ж дня Збройні Сили України зайшли в Херсон, Берислав і Чорнобаївку. Вийшли на лінію Дніпра.
12 листопада президент Зеленський повідомив, що звільнено понад 60 населених пунктів. На територіях і в Херсоні розпочали стабілізаційні заходи.
