Дмитро Миколайович Козак народився 7 листопада 1958 року в селі Бандурове Гайворонського району Кіровоградської області — тоді ще Української РСР. Його батьки працювали в колгоспі, а сам він виріс у середовищі, де українська була першою мовою, а російську опанував уже під час строкової служби. Цей факт біографії часто залишається в тіні, коли мова заходить про одного з найвпливовіших російських функціонерів останніх двох десятиліть, близького соратника Володимира Путіна, який курував анексію Криму, переговори щодо Донбасу та постачання російської політики на пострадянському просторі.
Шлях від степового села до кабінетів на Старій площі в Москві виявився довгим і звивистим. Козак пройшов через військову службу в спецназі ГРУ, юридичний факультет Ленінградського державного університету, роботу в прокуратурі, юридичні посади в санкт-петербурзькій мерії часів Собчака і Путіна, а згодом — через низку ключових посад у федеральному уряді та Адміністрації президента Росії. Він отримав репутацію технократа, який вміє «закривати» складні питання, зберігати лояльність і водночас демонструвати певну гнучкість у переговорах. Проте саме ця гнучкість, за даними кількох джерел, стала причиною його падіння після 2022 року.
У лютому 2022-го Козак, за повідомленнями The New York Times та Reuters, виступив проти повномасштабного вторгнення і відмовився виконувати пряме доручення Путіна вимагати від України капітуляції вже на другий день війни. Він вів переговори з українською стороною, намагався домогтися припинення вогню і навіть підготував попередні домовленості, які передбачали відмову України від НАТО в обмін на зупинку бойових дій. Путін ці домовленості відкинув. Конфлікт між двома давніми соратниками наростав роками, а у вересні 2025 року Козак подав заяву про звільнення з посади заступника керівника Адміністрації президента РФ «за власним бажанням». Офіційно — добровільно. Насправді, за оцінками Інституту вивчення війни (ISW) та численних джерел, — після років незгоди з курсом на затяжну війну.
Ранні роки та українське коріння
Село Бандурове в середині XX століття було типовим депресивним населеним пунктом степової України. Обмежені можливості, важка праця на колгоспних полях і відсутність перспектив штовхнули багатьох молодих людей шукати вихід через армію або навчання в великих містах. Для Дмитра Козака таким виходом стала строкова служба 1976–1978 років у спецназі Головного розвідувального управління Генштабу СРСР. Сам він пізніше називав себе десантником, хоча служба в структурах ГРУ давала значно ширші навички та зв’язки.
Після армії він вступив до Вінницького політехнічного інституту, але провчився лише два роки. Потім перевівся на юридичний факультет Ленінградського державного університету імені Жданова (нині СПбДУ). Там він опинився в середовищі, яке згодом сформувало ціле покоління російської еліти: викладачем був Анатолій Собчак, однокурсником — Дмитро Медведєв. Козак швидко вирізнявся активністю: керував студентським оперативним загоном, отримував ленінську стипендію, одружився ще під час навчання (син Олексій народився 1984 року).
Юридична кар’єра в Ленінграді та перші кроки з Путіним
Після закінчення університету 1985 року Козак залишився в Ленінграді — для вихідця з провінції це було нестандартним рішенням. Він працював прокурором, старшим прокурором у Ленінградській прокуратурі. Проте з розпадом СРСР і початком ринкових реформ юридична служба в державних органах перестала бути єдиним шляхом. Козак перейшов у бізнес: очолив юридичний відділ концерну «Моноліт-Кировський», а згодом — Асоціації морських портів.
Саме тут відбулося його зближення з Володимиром Путіним. Обидва були випускниками юрфаку ЛДУ, обидва опинилися в команді Собчака, коли той 1990 року очолив Ленінградську міську раду. Путін відповідав за «поділ» активів і силовий блок, Козак — за юридичне прикриття. Їхні кабінети були поруч. Разом з Дмитром Медведєвим вони формували той самий «пітерський» клан, який згодом прийде до влади в усій Росії. Козак забезпечував «чисті папери» для схем, які супроводжували приватизацію та контроль над ключовими активами міста.
Підйом у Санкт-Петербурзі та переїзд до Москви
1994 року Козак очолив юридичний комітет мерії Санкт-Петербурга, а 1998-го став віцегубернатором. Після поразки Собчака на виборах 1996 року і втечі Путіна до Москви Козак намагався втриматися, але без патрона втратив вплив. 1998 року його звільнили. Він повернувся до приватної юридичної практики.
У 1999-му, коли Путін стрімко піднявся — спочатку прем’єр-міністром, потім президентом — Козака викликали до Москви. Він отримав посаду керівника Апарату уряду РФ, а з 2000 року — заступника керівника Адміністрації президента. Це був початок його федеративної кар’єри. Козак став одним із архітекторів «вертикалі влади»: реформував систему призначення губернаторів, проводив судову реформу, яка легітимізувала посилення контролю над судовою системою.
У 2004–2007 роках він обіймав посаду повноважного представника президента в Південному федеральному окрузі. Це означало кураторство Північного Кавказу, зокрема завершення активної фази чеченської кампанії. За це Козак отримав орден від Ахмата Кадирова. Він вмів поєднувати силові методи з дипломатією — підхід, який пізніше спробує застосувати й щодо України.
Міністр, віцепрем’єр та куратор Олімпіади в Сочі
2007 року Козака призначили міністром регіонального розвитку, а 2008-го — заступником голови уряду РФ. На цій посаді він відповідав за проведення XXII зимових Олімпійських ігор у Сочі 2014 року. Проект став одним із найдорожчих в історії: бюджет перевищив 50 мільярдів доларів, значна частина контрактів дісталася структурам, пов’язаним з Аркадієм та Борисом Ротенбергами. Козак формально «закрив» питання, хоча скандали з корупцією та завищеними коштами супроводжували будівництво до останнього.
Паралельно він зберігав вплив на пострадянському напрямку. Ще 2003 року Козак розробив так званий «меморандум Козака» щодо Придністров’я — план федералізації Молдови з правом вето для Тирасполя на ключові рішення. Під час переговорів з лідером Придністров’я Ігорем Смирновим Козак, за спогадами очевидців, кинув пачку цигарок і буквально тримав руку співрозмовника під час підписання. План зрештою провалився, але метод — поєднання тиску та особистого тиску — став характерним для його стилю.
Крим, Донбас та «інтеграція» окупованих територій
Після анексії Криму 2014 року Козак отримав завдання «інтегрувати» півострів у російське правове, економічне та політичне поле. Це означало не лише формальне приєднання, а й перебудову системи управління, видачу паспортів, переорієнтацію економіки та придушення будь-якого спротиву. Глобальні санкції, які наклали на нього США та ЄС уже 2014 року, стали наслідком саме цієї роботи.
З 2020 року, після відставки Владислава Суркова, Козак очолив напрямок відносин з Україною в Адміністрації президента. Він став головним російським перемовником у «Нормандській четвірці», куратором «молодих республік» Донбасу. За його словами, ці утворення були «чорними дірами» для російського бюджету. Мінські угоди зайшли в глухий кут саме під його керівництвом — Україна відмовлялася виконувати політичну частину (особливий статус, амністія, вибори) без попереднього відновлення контролю над кордоном. Росія, своєю чергою, використовувала це для звинувачень у зриві домовленостей.
Позиція щодо повномасштабної війни 2022 року
Найгостріший поворот у долі Козака стався у 2022-му. За даними джерел, близьких до Кремля, він з самого початку вважав повномасштабне вторгнення помилкою. На закритому засіданні Ради безпеки 21 лютого 2022 року Козак, за свідченнями Reuters, виступав проти силового сценарію близько 40 хвилин. Його слова з офіційного стенограми прибрали.
Вже 24–25 лютого він телефонував Володимиру Зеленському та Андрію Єрмаку, пропонуючи «почесну капітуляцію» та гарантії безпеки для українського керівництва. Паралельно вів переговори про припинення вогню. Підготовлений ним проєкт угоди передбачав відмову України від членства в НАТО в обмін на виведення російських військ. Путін цей варіант відкинув і продовжив наступ. З того моменту Козака фактично відсторонили від ухвалення рішень. Вплив перейшов до Сергія Кирієнка, який взяв на себе кураторство окупованих територій.
Відставка 2025 року та останні події
17 вересня 2025 року стало відомо, що Дмитро Козак подав заяву про звільнення з посади заступника керівника Адміністрації президента РФ. Офіційно — за власним бажанням. Неофіційно, за оцінками ISW та західних ЗМІ, — після років конфліктів з Путіним щодо подальшої стратегії війни. Перед відставкою Козак, за деякими даними, надіслав президенту лист із жорсткою критикою курсу на «вічну війну».
Після його відходу відбулася чистка: низку його підлеглих у Адміністрації звільнили або перевели. Кирієнко остаточно закріпив контроль над пострадянським напрямком. Сам Козак, за наявною інформацією, продовжує жити в Москві. Йому 67 років. Про його подальші плани публічно не повідомлялося.
Особисте життя та характер
Козак одружений вдруге. Перша дружина — Людмила Козак, директор благодійного фонду. Від першого шлюбу — сини Олексій (1984 р.н., менеджер) та Олександр (1988 р.н., закінчив Вищу школу економіки). Друга дружина — Наталія Квачева, адвокат юридичної фірми «ЮСТ». Деякі джерела згадують, що в Козака четверо дорослих дітей.
Він відомий закритістю: рідко дає інтерв’ю, уникає публічності. Серед кремлівських кіл отримав прізвисько «Чеширський кіт» — за характерну посмішку. Інші називали його «ДНК» (за ініціалами). У побуті любить комфорт: живе в елітному будинку в Архангельському під Москвою, має нерухомість у престижних районах столиці. За деякими даними, подорожував з кримінальним авторитетом Євгеном Новіцьким (нині засудженим).
Цікаві факти про Дмитра Козака
- Першою мовою Козака була українська — російську він опанував під час служби в армії.
- Служив у спецназі ГРУ, хоча сам називав себе десантником. Це дало йому не лише навички, а й важливі зв’язки на старті кар’єри.
- Під час переговорів щодо Придністров’я 2003 року кинув пачку цигарок у бік лідера Тирасполя Ігоря Смирнова і буквально тримав його руку під час підписання меморандуму.
- Був одним з архітекторів «вертикалі влади» та судової реформи, яка значно посилила контроль Кремля над регіонами та судами.
- Курував проведення Олімпіади в Сочі — одного з найдорожчих спортивних проектів в історії, з бюджетом понад 50 млрд доларів.
- Отримав прізвисько «Чеширський кіт» у кремлівських колах за характерну посмішку та вміння зберігати нейтральний вираз обличчя в найгостріших ситуаціях.
- У 2022 році, за даними джерел, виступав проти повномасштабного вторгнення і намагався домогтися припинення вогню вже в перші дні війни.
Дмитро Козак залишається однією з найскладніших фігур сучасної російської політики. Народжений в Україні, він десятиліттями працював на зміцнення російського впливу на пострадянському просторі, включаючи пряму участь в анексії Криму та спробах закріпити контроль над частиною Донбасу. Водночас саме він, за наявними свідченнями, став одним із небагатьох у найближчому оточенні Путіна, хто відкрито виступив проти повномасштабної війни 2022 року і заплатив за це втратою посади та впливу. Його історія — це не лише біографія конкретної людини, а й відображення внутрішніх суперечностей та тріщин у системі, яку сам Козак допомагав будувати протягом чверті століття.
