9 листопада в селі Арбузинка Миколаївської області рідні та близькі провели в останню путь 55-річного військовослужбовця Олександра Філонка. Він загинув під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку Донецької області. Церемонія прощання відбулася після того, як родина тривалий час чекала на будь-які відомості про нього.
Олександр Філонок народився 26 квітня 1969 року в місті Покровськ Донецької області. Згодом його родина переїхала до Південноукраїнська, де він закінчив ліцей №1 та професійний Південноукраїнський ліцей, здобувши професію зварювальника-монтажника. Після навчання Олександр працював за фахом в одеській будівельній компанії.
У 2008 році чоловік переїхав до села Арбузинка Миколаївської області, де познайомився з Ольгою. З 2011 року вони жили у цивільному шлюбі. Подруга родини Тетяна згадує Олександра: «Ми познайомились у 2016 році, коли я приїхала в Арбузинку працювати лікарем. Ми дуже здружилися з його жінкою Олею, і вона завжди вітала до себе в гості. І Олександр завжди був привітний, усміхнений, спокійний, добродушний. Завжди радий був нас бачити, не дивлячись на те, що ми, може, шумно сиділи. Він був такий класний, спокійний і веселий».
Від приєднання до ЗСУ до підтвердження загибелі
У 2022 році Олександр Філонок приєднався до лав ЗСУ. Його невістка Ольга повідомила: «Олександр був вітчимом мого чоловіка. Він був люблячим, турботливим батьком, з жагою до життя. Він був чуйний до дружини та люб’язний до оточуючих. Трудівливий, любив життя. Але так сталося, що, коли почалося вторгнення, він часто переглядав новини та вирішив також піти до лав ЗСУ».
Він пройшов військову підготовку у Вінницькій області, в місті Ладижині, а потім вирушив на Донецький напрямок, до населеного пункту Галицинівка Покровського району Донецької області. 2 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку зв’язок із військовим обірвався. Відтоді його вважали зниклим безвісти.
Родина брала участь в акціях-нагадуваннях у Південноукраїнську та Арбузинці, тримаючи його портрет. Ольга підкреслила: «Ми ходили на акції в підтримку в селищі Арбузинка та в місті Південноукраїнськ, чекали та мали надію до останнього. Але так сталося, що сьогодні ми його проводимо на щиті». Рідні не втрачали надії на його повернення, 6 вересня вони повісили жетон з його іменем на «Символ Надії» у Південноукраїнську.
27 жовтня 2026 року родина отримала звістку про загибель Олександра. Хрещена його сина Юлія згадує: «Олександр був моїм кумом. Він був дуже гарною людиною, люблячим батьком і дуже любив свою жінку. Я дуже його поважаю. Мені прискорбно, що його не стало. Вічна йому світла пам’ять».