Євген Олександрович Дикий народився 28 серпня 1973 року в Києві й пройшов шлях, який рідко вміщується в одну біографію. Біолог-гідробіолог, кандидат наук, доброволець батальйону «Айдар», автор підручника з гібридної війни для офіцерів Балтії і з 2019 року директор Національного антарктичного наукового центру — людина, яка поєднує лабораторію, окоп і полярну станцію «Академік Вернадський».
Його історія — це не просто перелік посад. Це приклад того, як науковий метод, досвід реальної війни і управлінська дисципліна можуть працювати разом у країні, що воює. У 2026 році Дикий залишається одним із найцитованіших військових експертів і водночас керівником установи, яка веде міжнародні дослідження в Антарктиді під час повномасштабної війни.
Для початківців його біографія дає зрозумілу модель стійкості. Для тих, хто вже стежить за подіями, — глибоке розуміння, чому його оцінки фронту й тилу часто виявляються точними.
Шлях, що почався з київських вулиць і студентських барикад
Київська школа № 25 на Андріївському узвозі дала Євгену Дикому не лише ази біології. Уже в 16 років, у 1989-му, він увійшов до Української Гельсінської спілки. Наступного року став активістом Української студентської спілки і брав участь у Революції на граніті. У січні 1991-го очолив український добровольчий студентський загін, який поїхав захищати Литовський парламент від радянських військ. Литва згодом нагородить його медаллю Пам’яті 13 січня.
У 1995 році, ще студентом біологічного факультету Київського університету імені Шевченка, Дикий вирушив волонтером у Першу російсько-чеченську війну на бік Ічкерії. Не як боєць — як керівник гуманітарної місії. Він бачив, як працює російська військова машина проти цивільних. Цей досвід пізніше ляже в основу
