У залах європейських безпекових форумів, таких як GLOBSEC у Празі, відставний генерал-лейтенант Бен Ходжес з’являється з потертого портфеля, всередині якого — детальна мапа півдня України. На ній від руки намальовані стрілки навколо Криму, позначки логістичних вузлів та маршрутів постачання. Він розгортає її перед співрозмовниками й одразу переходить до суті: Крим — це не просто окупована територія, а центр тяжіння всієї війни. Хто контролює півострів, той у підсумку й виграє.
Цей 68-річний американець, який народився у Флориді й провів майже сорок років у формі, став одним із найпослідовніших і найдетальніших західних голосів, які аналізують російсько-українську війну не з висоти кабінетів, а з позиції людини, яка сама командувала військами в Європі саме тоді, коли Росія анексувала Крим. Його оцінки не завжди комфортні для політиків, зате вони конкретні, підкріплені досвідом Іраку, Афганістану та багаторічного перебування в НАТО.
Бен Ходжес народився 16 квітня 1958 року в Джексонвіллі, штат Флорида, але виріс у маленькому містечку Квінсі на півночі штату — типовому південному сільськогосподарському куточку. Батько, Фредерік Бенджамін Ходжес-молодший, служив у армії, а потім працював страховим агентом. Мати, Нелл Девіс Ходжес, походила з тієї ж місцевості. Сім’я не мала давньої військової династії, проте атмосфера патріотизму й відповідальності за спільноту була сильною. У 1976 році Бен закінчив місцеву школу Джеймса А. Шенкса й вступив до Військової академії США в Вест-Пойнті. У травні 1980-го він отримав звання другого лейтенанта піхоти.
Перші роки служби пройшли в Німеччині — у складі 2-ї бронетанкової дивізії (передової). Молодий офіцер командував взводом механізованої піхоти, вивчав німецьку мову й щодня відчував, що таке бути на передовій лінії протистояння з Радянським Союзом. Цей досвід пізніше стане в пригоді, коли доведеться пояснювати європейським союзникам, чому американська присутність у Європі — це не благодійність, а життєва необхідність.
Шлях пролягав через 101-шу повітряно-десантну дивізію, де Ходжес командував ротою, а згодом батальйоном. Він встиг побувати інструктором у Піхотній школі у Форт-Беннінгу, служив у Південній Кореї начальником планування 2-ї піхотної дивізії, а у 1995–1997 роках — ад’ютантом Верховного головнокомандувача об’єднаних сил НАТО в Європі. Ця посада дала йому глибоке розуміння альянсової механіки: як узгоджувати позиції 16, а згодом і 30+ країн, як планувати операції не на папері, а з урахуванням реальних політичних обмежень.
Найскладнішим випробуванням стала Іракська кампанія 2003 року. Полковник Ходжес очолив 1-шу бригаду 101-ї повітряно-десантної дивізії. Бригада брала участь у битві за Наджаф, вела важкі вуличні бої. 23 березня 2003 року стався інцидент, який назавжди залишився в пам’яті генерала: сержант Хасан Акбар, американський військовослужбовець, здійснив напад на своїх — кинув гранати в намети й обстріляв товаришів. Загинули два офіцери, ще 14 отримали поранення. Ходжес сам зазнав легкого осколкового поранення. Пізніше він свідчив на суді над Акбаром. Цей епізод показав, наскільки крихкою може бути довіра всередині підрозділу й наскільки важливо для командира тримати холодну голову навіть після зради.
Після Іраку — Афганістан. Ходжес обіймав посаду директора операцій Регіонального командування «Південь» у Кандагарі, а згодом очолив Координаційну групу Пакистан–Афганістан у Об’єднаному штабі. Він бачив, як працює (або не працює) координація між різними країнами та відомствами, як логістика визначає результат кампанії, як інформаційні операції та удари по тилах супротивника можуть бути ефективнішими за прямі зіткнення.
У листопаді 2012 року він став першим командувачем Сухопутного командування союзників НАТО (Allied Land Command) у турецькій Ізмірі. А з листопада 2014-го — командувачем армії США в Європі (USAREUR). Саме в цей період Росія анексувала Крим і розгорнула бойові дії на Донбасі. Ходжес очолив американські сили в Європі в момент, коли стара архітектура безпеки тріщала. Під його керівництвом посилилися ротаційні присутності американських військ у Польщі, країнах Балтії та Румунії в рамках операції «Атлантична рішучість», зросла кількість навчань, почалося активне обговорення попереднього розміщення техніки. Він особисто спілкувався з європейськими колегами, переконуючи їх, що російська загроза — не гіпотетична, а реальна й близька.
У січні 2018 року Бен Ходжес пішов у відставку. Здавалося б, кар’єра завершена. Натомість почався новий етап — публічний, аналітичний і, як виявилося, дуже впливовий. Він обійняв посаду завідувача кафедри стратегічних досліджень Першинга в Центрі аналізу європейської політики (CEPA), став старшим радником Human Rights First, НАТОвським старшим наставником з логістики, почесним співголовою організаційного комітету Львівського безпекового форуму. У 2021 році разом з генералом Джоном Алленом та професором Джуліаном Ліндлі-Френчем видав книгу «Future War and the Defence of Europe» («Майбутня війна та оборона Європи»). У ній автори аналізують, як технології — кіберзброя, штучний інтелект, гіперзвукові ракети, безпілотники — змінюють характер війни, чому Європа досі не здатна самостійно себе захистити й чому трансатлантичний зв’язок залишається критично важливим. Багато тез книги сьогодні звучать як пророцтво: про вразливість логістики, про важливість наступальних кіберможливостей для стримування, про необхідність переосмислення витрат на оборону не як «внески в клуб», а як інвестиції в реальні спроможності.
Після 2022 року голос Ходжеса став особливо гучним саме в українському контексті. Він регулярно дає інтерв’ю українським та західним медіа, виступає на форумах, публікує аналітику. Його позиція послідовна: Україна може перемогти, але для цього потрібні конкретні рішення — не просто «підтримка», а довгострокова стратегія, орієнтована на результат.
У травні 2026 року на форумі GLOBSEC у Празі Ходжес знову розгорнув свою мапу. Він чітко сформулював теорію перемоги України: не лише утримання позицій на фронті, а й систематичне знищення російської спроможності вести війну. Йдеться про удари по нафтопереробних заводах та експортній інфраструктурі Росії, які вже серйозно підірвали доходи Кремля. Україна фактично нейтралізувала Чорноморський флот як серйозну силу, створила зони ураження для російських наземних операцій і стрімко нарощує власне виробництво зброї. Асиметрична стратегія — це не слабкість, а свідомий вибір: бити по вразливих місцях супротивника, де він не очікує або не може швидко відновитися.
Окремий акцент — Крим. За словами генерала, це найважливіша територія війни. Поки Росія тримає півострів, Україна не має повноцінного доступу до Азовського моря, не може відновити Маріуполь і Бердянськ як порти, а Росія зберігає можливість загрожувати судноплавству з Одеси та Миколаєва. Ходжес описує чіткий алгоритм: спочатку ізолювати Крим — перерізати сухопутний коридор (дорогу на Джанкой) і знищити Керченський міст (який уже пошкоджений). Потім — зробити перебування російських військ на півострові неможливим через постійні високоточні удари по аеродромах, складах, логістиці. Україна вже має технічну можливість уражати практично будь-яку ціль у Криму. Подальше завдання — змусити російське командування зрозуміти, що утримувати півострів надто дорого й небезпечно.
Генерал не ідеалізує ситуацію. Він зазначає, що Росія досі здатна проводити наступальні дії, хоча й ціною величезних втрат. Російська армія деградувала, але ще не розбита. Тому 2026 рік, на його думку, — це період, коли імпульс поступово переходить до України завдяки поєднанню дронових технологій, глибоких ударів по російській енергетиці, зростання європейської підтримки та розширення українського оборонного виробництва. Росія не зацікавлена в завершенні війни на умовах, які не закріплюють її здобутки. Путін потребує війни для збереження влади — він зруйнував репутацію Росії, її армію та клієнтську базу нафтового експорту. Тому «заморожений конфлікт» або угода, яка легітимізує окупацію, — це пауза перед новою, більшою війною.
Ходжес критично ставиться до підходів, які ставлять енергетичні ціни чи політичні рейтинги вище за стратегічну мету — поразку агресора. Він вважає, що Європа має достатньо ресурсів, щоби забезпечити безпеку континенту, але бракує політичної волі. Америка залишається ключовим гравцем, однак європейські країни повинні брати на себе більшу відповідальність за власну оборону. Довгострокова безпека України, на його переконання, можлива лише в рамках міцних альянсів — найкращою гарантією залишається шлях до НАТО, бо лише членство в альянсі дає реальні, а не паперові зобов’язання.
Для тих, хто тільки починає розбиратися у військовій термінології: генерал-лейтенант — це тризіркове звання, яке зазвичай відповідає командуванню армією, корпусом або великим об’єднаним штабом. СШАREUR (армія США в Європі) — це не просто «американські солдати в Європі», а структура, відповідальна за планування, логістику та бойову готовність американських сил на всьому європейському театрі. НАТО — це не абстрактний «блок», а конкретний механізм колективної оборони, де стаття 5 означає, що напад на одного члена вважається нападом на всіх.
Для досвідчених читачів важливіші нюанси. Ходжес часто говорить про логістику як про «ахіллесову п’яту» сучасних армій — саме тому його роль наставника НАТО з логістики після відставки не випадкова. Він бачить паралелі між тим, як українські дрони та далекобійні удари руйнують російські тили, і тим, як у минулому діяли спеціальні операції та авіація проти логістичних ланцюгів. Його книга 2021 року вже передбачала, що майбутні конфлікти будуть комбінованими: кібератаки, інформаційні операції, удари по критичній інфраструктурі та економіці супротивника матимуть не менший ефект, ніж танкові прориви.
Цікаві факти про Бена Ходжеса
- Під час служби в Німеччині на початку 1980-х молодий лейтенант Ходжес щодня бачив радянські танки через кордон — цей досвід сформував його переконання, що стримування працює лише тоді, коли воно реальне й помітне.
- У 2003 році в Іраку він отримав легке поранення не від ворога, а під час нападу власного сержанта — епізод, який змусив його глибше замислитися про внутрішню стійкість підрозділів.
- Він вільно володіє німецькою мовою — навичка, набута під час багаторічної служби в Європі й до сьогодні корисна на переговорах та форумах.
- У 2021 році став співавтором книги «Future War and the Defence of Europe», де спільно з іншими експертами описав сценарії технологічної війни, багато з яких реалізувалися вже у 2022–2026 роках.
- На міжнародних форумах 2025–2026 років Ходжес регулярно з’являється з портфелем, у якому зберігає робочу мапу півдня України з власноруч нанесеними позначками та стрілками навколо Криму.
- Ще у 2014–2015 роках, будучи командувачем армії США в Європі, він відкрито попереджав європейських партнерів про російську загрозу в той час, коли багато хто вважав її перебільшенням.
- Після відставки він став одним із найактивніших прихильників ідеї, що українська оборонна промисловість — це не просто допомога, а стратегічна інвестиція Заходу у власну безпеку.
Його позиція щодо закінчення війни жорстка й водночас реалістична: війна завершиться, коли Росія буде змушена вийти з усіх окупованих територій, включно з Кримом. Будь-яка інша «угода» — це лише відстрочка нової агресії. Україна вже продемонструвала здатність воювати асиметрично й ефективно. Завдання Заходу — не просто постачати зброю, а допомагати масштабувати українське виробництво, забезпечувати далекобійні можливості та протиповітряну оборону, а головне — не тиснути на Київ у момент, коли тиск на Росію дає перші відчутні результати.
Бен Ходжес не обіцяє швидкої перемоги. Він говорить про виснажливу, технологічну, економічну й інформаційну боротьбу, в якій Україна вже довела свою стійкість. Його голос важливий не тому, що він американець, а тому, що він бачить картину цілісно — від тактичного рівня до стратегічних наслідків для всієї Європи. І саме тому його мапа з намальованими стрілками навколо Криму продовжує з’являтися на найважливіших безпекових майданчиках континенту.
