15 квітня в підрозділах Національної поліції по всій Україні панує особлива, стримана атмосфера. У кабінетах, де зазвичай точиться напружений аналіз слідів і розмов, з’являються квіти, символічні подарунки й короткі, але щирі привітання. Це не гучне свято з феєрверками. Це день людей, які щодня занурюються в найтемніші куточки людського світу, щоб витягти звідти правду й повернути спокій іншим.
Карний розшук — серце оперативної роботи поліції. Тут не просто фіксують злочини. Тут їх попереджають, розплутують і припиняють, часто задовго до того, як справа потрапить до суду. Для новачків усе видається детективним романом. Для тих, хто працює десятиліттями, — це щоденна боротьба з хаосом, де кожна помилка може коштувати життя.
Як усе починалося: 15 квітня 1919 року й перші системні кроки
Точкою відліку сучасного карного розшуку в Україні вважають 15 квітня 1919 року. Саме тоді Рада Народних Комісарів УСРР ухвалила декрет «Про організацію судово-карного розшуку». При Народному комісаріаті юстиції створили спеціальний відділ, а на місцях — органи судово-карної міліції. Центральна секція координувала роботу по всій республіці. Так уперше на державному рівні з’явилася структурована служба, яка займалася не лише покаранням, а й активним пошуком злочинців та попередженням правопорушень.
З того часу структура пережила чимало трансформацій. Радянський період з його УКР (уголовним розшуком), складні 90-ті з вибухом організованої злочинності, реформи після 2014 року й створення Національної поліції у 2015-му. Кожна епоха додавала нових викликів, але суть залишалася незмінною: знаходити тих, хто порушує закон, і захищати тих, хто його дотримується. Сьогодні карний розшук — це вже не просто «розшук», а складна система аналітики, оперативної роботи та міжвідомчої координації.
Сучасна структура: Департамент карного розшуку та вертикаль підрозділів
На центральному рівні працює Департамент карного розшуку Національної поліції України. Його очолює генерал поліції третього рангу Вадим Дзюбинський. Департамент не просто керує — він аналізує криміногенну ситуацію в країні, координує регіональні підрозділи та розробляє стратегії протидії найнебезпечнішим проявам злочинності.
У кожному головному управлінні поліції областей та великих міст діють управління або відділи карного розшуку. Вони працюють у тісному контакті зі слідчими, експертними підрозділами, кіберполіцією та прикордонниками. Така вертикаль дозволяє швидко реагувати на резонансні справи, серійні злочини та діяльність організованих груп.
Для тих, хто тільки знайомиться з темою: карний розшук — це переважно оперативно-розшукова діяльність. Оперативники збирають інформацію через конфіденційні джерела, проводять негласні заходи, аналізують зв’язки між людьми та подіями. На відміну від слідчих, які офіційно документують докази для суду, оперативники часто працюють «на випередження» — ще до вчинення злочину або на етапі його активної підготовки.
Що саме роблять оперативники: будні, методи та невидимі фронти
День оперативника карного розшуку рідко буває передбачуваним. Це може бути аналіз відео з камер спостереження після нічного пограбування, зустріч з інформатором у безпечному місці, відстеження фінансових потоків організованої групи чи раптовий виїзд на затримання. Робота поєднує холодний аналітичний розум і вміння швидко орієнтуватися в небезпечних ситуаціях.
Методи еволюціонували. Сьогодні це вже не тільки класична робота з джерелами та зовнішнє спостереження. Оперативники активно використовують бази даних, геолокацію мобільних пристроїв (у межах закону), аналіз телекомунікацій, фінансові моніторинги та міжнародний обмін інформацією через Інтерпол та Європол. Особливо складно працювати з організованими злочинними групами та злочинними організаціями — тут потрібні місяці, а іноді й роки, щоб вийти на лідерів і задокументувати всю схему.
Психологічне навантаження величезне. Оперативник щодня бачить найгірші прояви людської натури: насильство, жадібність, зраду. Потрібно зберігати холодну голову й водночас не втратити здатність співчувати жертвам. Багато хто з veteranів відзначає: найважче — не фізична небезпека, а моральна втома й відповідальність за долі людей, які на тебе розраховують.
Війна як нове випробування: розширені функції та героїзм у прифронтових умовах
Повномасштабне вторгнення кардинально розширило спектр завдань карного розшуку. Оперативники працюють у прифронтових регіонах, беруть участь в евакуації цивільних, забезпечують правопорядок у містах під загрозою обстрілів. Дехто з колег добровільно став до лав Сил оборони. Нові напрямки — документування воєнних злочинів, розкриття терактів, викриття колаборантів і каналів незаконного обігу зброї, що потрапила в Україну через війну.
Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко під час одного з привітань зазначив, що під час війни функціонал працівників карного розшуку суттєво розширився: від документування воєнних злочинів до розкриття терористичних актів та інших посягань на життя й безпеку громадян. Голова Національної поліції Іван Вигівський підкреслив: «Не можна недооцінювати те, що ви робите сьогодні… Ми бачимо конкретні кроки поліцейських, зокрема карного розшуку, коли ви швидко, ефективно і якісно розкриваєте теракти».
За даними Національної поліції України, лише за 2025 рік підрозділи карного розшуку розкрили 71 893 злочини, з них 45 827 — тяжкі та особливо тяжкі. Серед пріоритетів — незаконні заволодіння транспортними засобами, крадіжки з помешкань, шахрайства, підпали та злочини, пов’язані з незаконним обігом зброї. Цифри вражають, особливо якщо пам’ятати, що робота велася в умовах воєнного стану та постійних загроз.
Технології та тренди: як карний розшук відповідає на виклики часу
Злочинці теж не стоять на місці. Вони використовують шифрування, даркнет, криптовалюту та складні схеми легалізації доходів. Тому карний розшук активно впроваджує сучасні інструменти: системи розпізнавання номерних знаків, аналітику великих даних, OSINT-розвідку (відкритий пошук інформації в інтернеті), тісну взаємодію з кіберполіцією та експертними підрозділами.
Особливо помітний прогрес у документуванні воєнних злочинів. Створено спеціалізовані підрозділи, налагоджено співпрацю з міжнародними партнерами та Офісом прокурора МКС. Оперативники навчаються працювати з цифровими слідами, свідченнями в умовах деокупації та масовими похованнями. Це вже не класичний «розшук» — це комплексна робота з доказами міжнародного рівня.
Тренд найближчих років — подальша цифровізація та впровадження елементів штучного інтелекту для аналізу зв’язків між подіями та особами. Проте технології ніколи не замінять головне — професійну інтуїцію та людський фактор. Саме тому підготовка нових кадрів залишається пріоритетом: потрібні люди з аналітичним складом розуму, стресостійкістю та високими моральними якостями.
Цікаві факти про карний розшук
- Понад 107 років безперервної історії. Служба веде відлік з 15 квітня 1919 року. За цей час вона пережила революції, дві світові війни, розпад імперій і створення незалежної України — і завжди залишалася на передовій боротьби зі злочинністю.
- У 2025 році — 71 893 розкриті злочини. З них 45 827 тяжких та особливо тяжких. Це результат роботи тисяч оперативників по всій країні в умовах воєнного стану.
- Департамент карного розшуку очолює генерал поліції третього рангу Вадим Дзюбинський. Саме центральний апарат координує роботу регіональних підрозділів і аналізує криміногенну ситуацію на державному рівні.
- Війна додала абсолютно нові напрямки. Оперативники документують воєнні злочини, розкривають теракти, перекривають канали незаконного обігу зброї з зони бойових дій і проводять міжнародні операції спільно з партнерами.
- Карний розшук часто називають «серцем» правоохоронної системи. Саме тут народжуються найскладніші та найрезонансніші справи, а методи поєднують класичну оперативну роботу з найсучаснішими технологіями.
- Пошук зниклих і встановлення осіб загиблих — один із найемоційніших напрямів. Оперативники працюють з базами ДНК, свідченнями та міжнародними партнерами, щоб родини могли отримати відповіді навіть через роки.
- Міжнародна співпраця стала нормою. Обмін інформацією з Інтерполом та Європолом дозволяє затримувати злочинців, які переховуються за кордоном, і розкривати транснаціональні схеми.
Кожен факт — це не просто цифра чи дата. Це тисячі годин напруженої роботи, ризику та відданості справі людей, які рідко опиняються в центрі уваги.
Чому це свято стосується кожного з нас
Карний розшук — це не абстрактна структура десь у Києві. Це люди, які стоять між суспільством і хаосом. Коли ви спокійно спите вночі, десь у темряві оперативник аналізує дані або виїжджає на затримання. Коли зникає людина — саме вони запускають механізм пошуку. Коли організована група планує черговий злочин — саме їхня робота часто стає тим бар’єром, який не дає плану здійснитися.
Професія вимагає не тільки навичок, а й особливого характеру: поєднання холодного розуму, людяності та готовності ризикувати. Тому 15 квітня — це не просто дата в календарі. Це момент, коли країна може сказати «дякую» тим, хто тримає стрій у найскладніших умовах. І хто, попри все, продовжує вірити, що справедливість перемагає.
Робота триває щодня. І саме тому День карного розшуку — це свято не тільки для самих оперативників, а й для всіх, хто цінує спокій і закон.
