Касетні боєприпаси розкриваються в повітрі, немов смертоносна хмара, і випускають десятки або навіть сотні дрібних суббоєприпасів, які накривають велику площу ураження. Один такий снаряд здатен перетворити футбольне поле на зону суцільного пекла, де кожен метр землі стає небезпечним. Саме ця здатність робити війну масовою і невибірковою робить їх особливо суперечливою зброєю, яка одночасно приваблює військових своєю ефективністю і жахає правозахисників через довгострокові наслідки для цивільних.
У контексті російсько-української війни касетні боєприпаси стали частиною щоденної реальності: Росія застосовує їх систематично з перших днів вторгнення, а Україна з 2023 року отримує американські аналоги для протидії. Вони допомагають долати укріплені позиції, але залишають після себе тисячі нерозірваних елементів, які роками чатують на мирних жителів. Розуміння, як саме працюють ці боєприпаси, чому вони заборонені в більшості країн і якими є їхні реальні наслідки, дозволяє глибше осягнути природу сучасних конфліктів.
Касетні боєприпаси — це не просто снаряди чи бомби. Це контейнери, що несуть у собі цілу армію маленьких бойових елементів, розрахованих на максимальне покриття території. Вони еволюціонували від примітивних запалювальних систем Другої світової до високотехнологічних виробів сьогодення, але їхня сутність залишається незмінною: один удар — і ціла зона стає полем бою.
Принцип дії та внутрішня будова касетних боєприпасів
Основна ідея касетного боєприпасу проста, але геніальна в своїй жорстокості: замість одного великого вибуху — безліч маленьких, розкиданих по великій площі. Контейнер, чи то авіабомба, артилерійський снаряд чи ракета РСЗВ, летить за балістичною траєкторією. На заданій висоті спрацьовує вишибний заряд, який розкриває корпус і викидає суббоєприпаси. Кожен з них — це самостійна бомбочка вагою від кількох десятків грамів до кілограма, оснащена стабілізаторами у вигляді парашутів, стрічок чи навіть гіроскопів.
Суббоєприпаси падають до землі, розлітаючись на відстань до 400 метрів у діаметрі, і детонують при контакті або з певної висоти. Деякі моделі мають механізми самонаведення на бронетехніку за допомогою інфрачервоних датчиків. Інші розкидають міни для дистанційного мінування. Усе це відбувається за лічені секунди, перетворюючи один постріл на справжній град ураження. Російські 9Н210 чи 9Н235 для «Смерча» або «Урагану» — класичний приклад: 72 елементи в одній ракеті, кожен з осколками, що летять зі швидкістю кулі.
Американські DPICM, які передали Україні, працюють подібно, але з вищою точністю та меншим відсотком відмов. Суббоєприпаси стабілізуються в повітрі, а корпус основного боєприпасу часто має тонкі стінки, щоб не заважати розкиду. Ця конструкція робить касетні боєприпаси ідеальними для ураження живої сили в окопах, колон техніки чи аеродромів. Але саме вона створює головну проблему: не всі елементи вибухають одразу. Відсоток відмов сягає 20–40% у старих зразків, і тоді вони перетворюються на міни, що чатують на перехожих.
Еволюція касетної зброї: від Другої світової до сьогодення
Історія касетних боєприпасів починається ще в 1930-х. Німецькі SD-2 «Метелик» — перші масові приклади — сипалися на Британію та радянські аеродроми під час операції «Барбаросса». Кожна бомба несла в собі дрібні осколкові елементи, що розкривались у повітрі і нищили авіацію на землі. СРСР відповів власними РРАБ-3, прозваними «Хлібним кошиком Молотова», з запалювальними елементами проти фінських позицій у 1939–1940 роках.
Після війни технології розвинулись стрімко. У В’єтнамі американці масово застосовували касетні бомби проти джунглів і партизан. Під час війни в Перській затоці 1991 року коаліція скинула понад 61 тисячу авіабомб, що несли майже 20 мільйонів суббоєприпасів. Росія вперше використала їх у Чечні 1995-го під час обстрілу Шалі, де загинуло щонайменше 55 цивільних. У 2008-му під час конфлікту з Грузією обидві сторони застосовували касетні ракети, зокрема по ринку в Горі.
Сьогодні касетні боєприпаси — це вже не лише «тупі» бомби. З’явились керовані елементи з самонаведенням, як у німецьких SMArt 155 чи шведських BONUS. Вони здатні «полювати» на танки навіть після падіння. Але еволюція не зменшила головної проблеми: гуманітарної небезпеки. Кожна нова війна показує, що касетні боєприпаси залишаються зброєю, яка воює довго після того, як стихли постріли.
Різновиди касетних засобів ураження
Касетні боєприпаси поділяються за призначенням і конструкцією. Запалювальні типи несуть білий фосфор або напалм, перетворюючи територію на палаюче поле. Протипіхотні — це хмари осколків, що косять живу силу. Протитанкові оснащені кумулятивними зарядами або ударними ядрами, здатними пробивати броню зверху. Мінувальні розкидають протипіхотні чи протитанкові міни з самоліквідаторами або без них.
Існують і екзотичні варіанти: протиаеродромні, що руйнують злітні смуги, електрокоротильні, які виводять з ладу лінії електропередач, або навіть листівкові для пропаганди. Російські 9М55К1 для «Смерча» поєднують протитанкові та осколкові елементи. Американські M864 для 155-мм гаубиць несуть 88 суббоєприпасів з низьким рівнем відмов. Турецькі аналоги, які також отримала Україна, адаптовані під місцеві потреби.
Кожен вид має свої особливості: від простих некерованих до високоточних з інфрачервоними датчиками. Але спільне в них одне — масштабне ураження території, яке робить їх незамінними в обороні та контрнаступі, але смертельно небезпечними для цивільних.
Військова ефективність: чому армії обожнюють і бояться цієї зброї
Переваги касетних боєприпасів очевидні на полі бою. Один снаряд покриває площу, для якої знадобилося б десятки звичайних. Вони ідеально підходять для ураження розосереджених цілей: піхоти в окопах, легкоброньованої техніки, артилерійських батарей. У контексті снарядного голоду в Україні вони дозволяють економити боєприпаси і швидко придушувати ворожі позиції.
Однак є й серйозні недоліки. Низька точність у старих зразках робить їх небезпечними навіть для своїх військ. Високий відсоток відмов перетворює звільнену територію на мінне поле. Крім того, сучасні системи ППО та укріплення зменшують їхню ефективність. Військові експерти відзначають, що касетні боєприпаси змінюють «правила гри», але вимагають дисципліни та ретельного планування.
Тінь війни: гуманітарні наслідки та довгострокова небезпека
Найстрашніше в касетних боєприпасах — це не миттєвий вибух, а те, що відбувається після. Нерозірвані суббоєприпаси лежать на землі, в траві, на дахах будинків. Діти приймають їх за іграшки, фермери — за звичайне сміття. Кожен такий елемент може вибухнути від найменшого дотику, розкидаючи осколки на десятки метрів. У населених районах це призводить до тисяч поранень і смертей навіть через роки.
Екологічні наслідки теж серйозні: забруднення ґрунту, отруєння водойм залишками вибухівки. Психологічний тиск на населення величезний — люди бояться повертатися до своїх домівок. У світі зафіксовано сотні тисяч жертв від залишків касетних боєприпасів у Лаосі, В’єтнамі, Іраку. В Україні ця проблема набула особливо гострого характеру.
Міжнародне регулювання: Конвенція про касетні боєприпаси та її межі
У 2008 році в Дубліні 112 держав підписали Конвенцію про касетні боєприпаси, яка повністю забороняє їх виробництво, зберігання, передачу та використання. Документ набув чинності в 2010-му і став одним з найуспішніших договорів у сфері роззброєння. Країни-учасниці знищили мільйони боєприпасів і суббоєприпасів. Однак ключові гравці — Росія, США, Україна та Китай — не приєдналися до угоди. Це створює правову прогалину, якою користуються в сучасних війнах.
Конвенція визнає касетні боєприпаси невибірковою зброєю, що порушує принципи міжнародного гуманітарного права. Вона вимагає очищення територій і допомоги жертвам. Попри це, країни, що не підписали, продовжують виробництво і застосування, посилаючись на військову необхідність.
Касетні боєприпаси в російсько-українській війні: реалії 2022–2026 років
З перших днів повномасштабного вторгнення Росія активно застосовує касетні боєприпаси по житлових районах Харкова, Миколаєва, Одеси та інших міст. Зафіксовано майже 6000 фактів використання станом на червень 2025 року. Обстріли Краматорська, Вугледара, Охтирки та Києва залишали за собою десятки загиблих цивільних. Суббоєприпаси 9Н235 і ПТАБ-1М стали звичними знахідками для саперів.
Україна з липня 2023 року отримала від США 155-мм снаряди M864 та інші типи. Вони дозволили ефективно протидіяти російським позиціям у контрнаступі, особливо проти укріплених ліній. Туреччина також постачала аналоги. За оцінками експертів, касетні боєприпаси допомогли ЗСУ завдати значних втрат ворогу, але водночас спричинили цивільні жертви через російські обстріли. Станом на 2025 рік Україна лідирує в світі за кількістю жертв від касетних боєприпасів — понад 1200 цивільних зафіксовано з початку війни. У 2025 році сапери Чернігівщини знешкодили понад 1300 вибухонебезпечних предметів, серед яких чимало касетних елементів.
Війна показала, що касетні боєприпаси — це зброя подвійного призначення: потужний інструмент на полі бою і джерело довгострокових страждань для мирного населення.
Цікаві факти про касетні боєприпаси
- Найбільша «хмара» в історії: під час операції «Буря в пустелі» 1991 року коаліція розкидала майже 20 мільйонів суббоєприпасів — це більше, ніж населення деяких країн.
- «Метелики» Другої світової: німецькі SD-2 мали форму, що нагадувала метелика, і оберталися в повітрі, створюючи характерний звук, який лякав пілотів.
- Самоліквідатори не завжди спрацьовують: навіть сучасні боєприпаси з механізмом самознищення через 48 годин можуть відмовити, залишаючи «живі» елементи на десятиліття.
- Діти — головні жертви: за даними міжнародних організацій, більше половини жертв від залишків касетних боєприпасів у постконфліктних регіонах — це діти, які плутають їх з іграшками.
- Економіка війни: один касетний снаряд коштує в рази дешевше, ніж десятки звичайних, але очищення території після нього обходиться в мільйони доларів.
Ці факти підкреслюють, наскільки касетні боєприпаси поєднують військову ефективність з гуманітарною катастрофою, яка триває довго після закінчення бойових дій.
Сучасні конфлікти продовжують демонструвати, що касетні боєприпаси не зникають з арсеналів попри міжнародні заборони. Вони залишаються інструментом, який змінює динаміку війни, але водночас нагадують про ціну, яку платить цивільне населення. Розуміння цієї зброї допомагає не лише військовим, а й усім, хто стикається з наслідками конфліктів у реальному житті.
