Галина Кушик із села Іванівка Каховського району на Херсонщині рік жила в російській окупації. Доки її син Ігор захищав Україну, оселю жінки тричі обшукували військові РФ.
У родини було велике господарство. «У нас не було таких проблем з продуктами. Ми мали дуже велике господарство — шість корів, дві телиці. В нас камера була забита — масло, сир, сметана. Були качки, гуси, кури», — розповідає вона.
Обшуки відбувалися раптово. «Я, наприклад, копаю картоплю, вони приходять, і ти оглядаєшся, бачиш — стоять: один у балаклаві, двоє з автоматами і заходять обшукувати. Перевіряли телефони, телефон підключали до свого ноутбука», — пригадує Галина Кушик.
Втеча після поранення сина
Жінка вирішила виїжджати, коли дізналася про поранення сина в Бахмуті. «У нього — І група інвалідності. Він не може ходити. У сина пошкоджений спинний мозок. І через те, що невістка була біля сина в лікарні, а мені потрібно було за внучкою доглядати, я змушена була виїхати».
20 лютого 2023 року вона продала корів і вирушила в дорогу з перевізником за 500 доларів. Чоловік залишився доглядати за оселею. Виїжджала з українським паспортом, тож на блокпостах її довго допитували.
«Каланчак. Ми приїхали туди о 9:30 і допитували нас до 17:30, заповнювали документи через сканер. Про все-все вони допитували. Потім уже був російсько-білоруський кордон. Нас тримали 10 годин при морозі 17°, і водій палив в автобусі, щоб не було холодно. Ми приїхали у Варшаву, знову 2000 гривень платимо, їдемо до Львова. Я поїхала у Франківськ, бо син лежав у лікарні в Івано-Франківську».
Через рік від родичів надійшла звістка про смерть чоловіка. «Знаю, що його там побили. Кажуть, що побили. Вранці прийшли, і чоловік мертвий лежав. Отак всі і ховали: куми, свати».
З травня 2024 року Галина Кушик мешкає з онукою в кімнаті шелтера для переселенців в Івано-Франківську. Син-ветеран і невістка живуть в іншій кімнаті, обладнаній для людей з інвалідністю. Спочатку вона працювала коменданткою прихистку, тепер збирає білизну для прання як каштелянка.
«Чи повернулася б? Жити — навряд, бо там все розграбували, повиносили з хати і паркани покрали. Але в Іванівці залишилися куми, родичі. Побачити їх хотіла б, бо по телефону не все можеш розповісти».
