Кременчуцький нафтопереробний завод розташований у Полтавській області на околиці міста Кременчук і протягом майже шести десятиліть залишався головним осередком виробництва пального в країні. Це підприємство переробляло сиру нафту на бензин, дизель, авіаційне паливо та мастила, забезпечуючи роботу транспорту, сільського господарства та промисловості. До 2022 року воно було єдиним великим діючим НПЗ в Україні після закриття Лисичанського заводу. Сьогодні завод не працює — серія масованих атак російських військ у 2022–2023 роках завдала критичних пошкоджень інфраструктурі. Україна перейшла на повний імпорт нафтопродуктів, а відновлення виробництва можливе лише після перемоги.
Підприємство завжди мало стратегічне значення. Його проєктна потужність сягала 18,6 млн тонн нафти на рік — найбільший показник серед українських НПЗ. Реальна завантаженість рідко перевищувала 15–25 % через проблеми з постачанням сировини та корпоративні конфлікти, але навіть у такому режимі завод суттєво впливав на ринок. У 2021 році він виробив близько 879 тис. тонн бензину (38 % українського ринку) та 1,17 млн тонн дизельного пального (14 % ринку). Ці цифри показують, наскільки сильно країна залежала від кременчуцького виробництва.
Історія створення та розширення
Будівництво заводу почалося 1961 року в рамках радянської програми розвитку нафтопереробки. Перша комбінована установка АВТ (атмосферно-вакуумна трубчаста) запрацювала 1966 року. У наступні роки додавали нові блоки: газофракціонування, каталітичний риформінг, а 1967–1969 років — установку каталітичного крекінгу ГК-3. Кременчуцький НПЗ став першим в Україні, де впровадили каталітичний крекінг і каталітичний риформінг. Він також першим у Радянському Союзі запровадив промислову систему очищення стічних вод без скидів у природні водойми — замкнутий цикл, який тоді вважали проривним.
У 1970–1980-х роках комплекс розширювали: з’явилися нові потужності з виробництва сірки, мастил та комбінована установка ЛК-6У. Після проголошення незалежності України завод перейшов під контроль держави, а 1994 року став основним активом ПАТ «Укртатнафта». Наступні десятиліття принесли модернізації: у 2006–2009 роках замінили каталізатори та внутрішнє обладнання установок, щоб підвищити якість продукції до рівня Євро-3 та Євро-4. 2017 року запустили реконструйовану установку Г-24 у режимі гідроочищення авіаційного палива та деасфальтизату. Ці кроки дозволили заводу залишатися конкурентним навіть за умов обмеженого фінансування.
Технології переробки та основні установки
Процес на Кременчуцькому НПЗ класичний для нафтопереробних заводів, але з низкою унікальних для свого часу рішень. Сиру нафту спочатку знесолюють і підігрівають, потім розділяють на фракції в атмосферно-вакуумних установках. Легкі фракції йдуть на риформінг — процес, що підвищує октанове число бензину. Важкі залишки спрямовують на каталітичний крекінг, де великі молекули «ламають» на менші, придатні для бензину та дизеля.
Ключові установки:
- ЛК-6У — комбінований блок первинної переробки, риформінгу, гідроочищення та газофракціонування;
- ГК-3/1 — з блоками каталітичного крекінгу;
- ЛЧ-24/7-68 — гідроочищення дизельного палива та гасу;
- Г-24 — після реконструкції 2017 року використовувалася для гідроочищення авіапалива та підготовки сировини для крекінгу;
- блоки виробництва мастил (Г-37, Г-39-40), сірки та метил-трет-бутилового ефіру (МТБЕ) для підвищення октанового числа.
Гідроочищення видаляє сірку та домішки, роблячи пальне чистішим і менш шкідливим для двигунів та довкілля. Саме завдяки цим технологіям завод поступово переходив на стандарти Євро. Система замкнутого водного циклу мінімізувала вплив на Дніпро — річку, біля якої стоїть підприємство.
Власність, корпоративні конфлікти та модернізація
З 1994 року завод — ядро «Укртатнафти». У 2000-х роках контроль над компанією фактично перейшов до групи «Приват» Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. Це призвело до затяжних судових та політичних баталій з державою та «Нафтогазом». Інвестиції в розвиток були нерегулярними, тому потужності часто працювали на 10–25 % від проєктного рівня. 2016 року підприємство офіційно заявляло про завантаження лише на чверть.
Попри це, у 2017–2021 роках вдалося провести низку реконструкцій. Завод почав випускати компоненти бензину Євро-5 з низьким вмістом сірки. Однак повноцінна модернізація до сучасних стандартів вимагала значно більших коштів, яких у період корпоративних воєн не вистачало. 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення, контроль над «Укртатнафтою» та Кременчуцьким НПЗ перейшов до держави.
Роль заводу в паливній безпеці країни
До 2022 року Кременчуцький НПЗ був ключовим елементом енергетичної незалежності України. Він забезпечував пальне для посівної кампанії, вантажних перевезень, пасажирського транспорту та частково для потреб Збройних Сил. Коли 2012 року зупинився Лисичанський НПЗ, кременчуцьке підприємство залишилося єдиним великим гравцем на ринку. Його продукція відповідала європейським стандартам, що дозволяло зменшувати залежність від імпорту з Росії та Білорусі.
Водночас низька завантаженість означала, що країна все одно імпортувала значні обсяги пального. 2021 року частка заводу на ринку бензину сягала 38 %, але загальна потреба України була вищою. Це робило підприємство вразливим: будь-яка тривала зупинка одразу била по логістиці та цінах.
Атаки 2022–2023 років та наслідки
З перших місяців повномасштабного вторгнення Кременчуцький НПЗ став однією з головних цілей російських ударів. 2 квітня 2022 року внаслідок авіаудару виникли масштабні пожежі на резервуарах та технологічних об’єктах. Губернатор Полтавської області Дмитро Лунін заявив про «повне знищення» заводу. У наступні місяці та роки атаки повторювалися: 24 квітня, у травні, червні 2022 року, вересні та листопаді 2023-го. За словами прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, по об’єкту випустили понад 60 ракет і близько 260 ударних дронів.
Пошкоджень зазнали резервуарні парки, трубопроводи, електропідстанція, виробничі цехи. Вибухи та пожежі призвели до забруднення ґрунту та повітря. Супутникові знімки зафіксували почорнілу землю, зруйновані будівлі та пошкоджені ємності. Після перших ударів завод повністю припинив роботу. Україна втратила останній великий потужний НПЗ і змушена була терміново нарощувати імпорт пального з Європи.
Поточний стан та перспективи відновлення (станом на 2026 рік)
Станом на середину 2026 року Кременчуцький НПЗ не працює. Інфраструктура залишається зруйнованою, а відновлення виробництва можливе лише після завершення воєнних дій. Частина працівників підприємства залишилася на робочих місцях для охорони та консервації об’єктів, однак технологічні процеси зупинені. Місто Кременчук та регіон відчули економічний удар: втрата тисяч робочих місць, скорочення податкових надходжень, проблеми з логістикою для місцевих підприємств.
Уряд та експерти обговорюють різні сценарії: капітальний ремонт пошкоджених установок, будівництво нового сучасного заводу на меншій площі або комбінацію обох підходів. Новий об’єкт міг би відповідати найвищим екологічним стандартам ЄС та використовувати сучасні технології глибокої переробки. Проте вартість такого проєкту величезна, а безпека в умовах тривалої війни залишається ключовим питанням. Поки що паливний ринок України стабілізувався завдяки імпорту та створеним резервам, однак довгострокова залежність від зовнішніх поставок несе ризики.
Цікаві факти про Кременчуцький НПЗ
Цікаві факти про Кременчуцький НПЗ
- Завод став першим в Україні, де запустили промислову установку каталітичного крекінгу, а також першим у СРСР впровадив повністю замкнуту систему очищення стічних вод без скидів у річки.
- Проєктна потужність — 18,6 млн тонн нафти на рік — робила його найбільшим нафтопереробним підприємством країни.
- У 2021 році підприємство забезпечувало до 38 % українського ринку бензину та близько 14 % дизельного пального.
- За час повномасштабної війни по заводу випустили понад 60 ракет і приблизно 260 ударних дронів — одна з найінтенсивніших атак на промисловий об’єкт в Європі за останні десятиліття.
- На підприємстві працювало понад 4000 людей; Кременчук як промисловий центр значною мірою залежав від стабільної роботи НПЗ.
- Модернізації 2006–2017 років дозволили виробляти компоненти палива стандартів Євро-4 та Євро-5, зменшуючи потребу в дорогому імпортному МТБЕ.
Кременчуцький НПЗ — це не просто сукупність труб, резервуарів і установок. Це історія інженерного прориву 1960-х, складних корпоративних воєн 2000-х, поступового руху до європейських стандартів якості та жорстокого випробування війною. Навіть у зруйнованому стані він нагадує, наскільки важливою для країни є власна нафтопереробка. Коли настане час відбудови, досвід і інфраструктура цього гіганта стануть основою для створення сучасного, захищеного та екологічно відповідального виробництва. Україна вже довела, що вміє адаптуватися до найскладніших умов — і Кременчуцький НПЗ, попри все, залишається частиною цієї історії стійкості.
