Кирило Верес увійшов у свідомість країни як полковник Збройних сил України, Герой України та повний кавалер ордена Богдана Хмельницького. Він керує 20-ю окремою бригадою безпілотних систем «К-2» — підрозділом, який за лічені роки перетворився з невеликої розвідгрупи на потужну структуру, що тримає цілі напрямки фронту завдяки поєднанню піхоти та дронів. Його ім’я асоціюється з відвертими словами, чорним гумором і впертим прагненням робити те, що працює, а не те, що звично.
З 2014 року він воює без перерв. Почав добровольцем у батальйоні поліції «Київ-1» під Слов’янськом, брав участь у затриманні російських офіцерів ГРУ у 2015-му, командував обороною Мар’їнки, а потім понад два з половиною роки утримував позиції на Сіверському напрямку. Сьогодні його бригада — це приклад того, як технології та людський фактор можуть компенсувати чисельну перевагу ворога. Коротка відповідь проста: Кирило Верес — це командир, який не просто воює, а переосмислює, як воювати ефективніше.
Його шлях почався 8 вересня 1989 року в селищі Муровані Курилівці на Вінниччині. Тихе містечко, де життя вимірювалося сезонами та сусідськими справами. Після школи він переїхав до Києва, закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю «банківська справа». До 2014 року працював директором з розвитку на нудистському пляжі «Довбичка» на Трухановому острові. Цивільне життя здавалося далеким від окопів, але саме там сформувалася риса, яка потім рятівно проявлялася на фронті: уміння швидко приймати рішення та відповідати за людей.
Коли почався Майдан і розгорілася війна на сході, Верес не вагався. У 2014-му пішов добровольцем до батальйону поліції «Київ-1». Бої за Слов’янськ стали першим серйозним випробуванням. Потім — перехід до контррозвідки СБУ, участь у спеціальних операціях. У 2015 році він опинився серед тих, хто брав участь у затриманні кадрових офіцерів російського ГРУ Євгена Єрофєєва та Олександра Александрова. Цей епізод став одним із символічних моментів ранньої фази війни.
У 2017-му з десятка бійців під його керівництвом сформувалася розвідгрупа. Вона діяла на напрямках Попасна, Авдіївка, Мар’їнка, Красногорівка. У січні 2018 року групу інтегрували до 2-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади. Вже тоді Верес активно експериментував із дронами — спочатку DJI Phantom для розвідки, згодом Mavic для коригування артилерії. Технологія, яку багато хто тоді сприймав як іграшку, поступово ставала зброєю.
Повномасштабне вторгнення застало його на посаді командира батальйону К-2 у складі тієї ж 54-ї бригади. Квітень 2022-го — оборона Мар’їнки. Потім — перекидання на Сіверський напрямок, район Верхньокам’янського. Понад два з половиною роки підрозділ тримав ділянку, на яку росіяни кидали постійні штурми. Ворогу не вдалося досягти суттєвих проривів. Дрони стали ключовим елементом: розвідка, коригування, удари по живій силі та техніці, нічна робота важких бомберів типу «Баба Яга». «Карусель» — безперервна ротація дронових екіпажів — дозволяла тримати тиск 24/7.
Українські FPV-дрони пройшли випробування на стійкість до ворожого РЕБ | АрміяInform
Те, як Верес та його люди поєднували класичну піхоту з безпілотними системами, стало практичним уроком для багатьох підрозділів. FPV-дрони — маленькі, швидкі, керовані в режимі від першої особи — били точно по цілях, де артилерія була б надто грубою або дорогою. Важкі дрони скидали боєприпаси на позиції та тили. Разом з піхотою це створювало ефект, коли ворог не міг вільно пересуватися навіть у «сірій зоні». Для новачків це звучить як фантастика з фільмів. Для тих, хто воює, — це щоденна реальність, яка рятує життя та економить ресурси.
У грудні 2024 року батальйон К-2 трансформувався в 20-й окремий полк безпілотних систем. Верес наполягав на збереженні піхотного ядра, але розширенні можливостей. Рекрутинг дав результат, про який мало хто очікував: за перший місяць надійшло понад десять тисяч заявок, переважно від цивільних. Люди йшли не через державну систему, а безпосередньо до підрозділу, репутація якого вже працювала. У серпні 2025-го полк виріс до бригади. У березні 2026 року Кирилу Вересу присвоїли звання полковника.
| Дата / Період | Подія | Значення для підрозділу та війни |
|---|---|---|
| 2017 | Створення розвідгрупи з десятка бійців | Початок експериментів з дронами на фронті (Popasna, Avdiivka, Marinka) |
| Січень 2018 | Інтеграція до 54-ї ОМБр | Системне використання Mavic для розвідки та коригування |
| Квітень 2022 | Верес очолює батальйон К-2 | Оборона Мар’їнки, перехід на Сіверський напрямок |
| Липень 2022 — початок 2025 | Утримання позицій під Сіверськом понад 2,5 роки | Демонстрація ефективності комбінованої тактики піхота + дрони |
| Грудень 2024 | Трансформація в 20-й окремий полк безпілотних систем К-2 | Масштабування, фокус на дронах у межах проєкту «Лінія дронів» |
| Серпень 2025 | Перетворення полку на бригаду | Зростання до рівня самостійного з’єднання з тисячами особового складу |
| Березень 2026 | Присвоєння Вересу звання полковника | Офіційне визнання масштабу відповідальності та досягнень |
Дані про хронологію розвитку підрозділу узгоджуються з інформацією офіційного ресурсу К-2 та публічними інтерв’ю командира.
Філософія Вереса проста і жорстка одночасно. Він не любить порожніх наказів і бюрократії, яка заважає результату. Відомі його прямі висловлювання про те, що найбільша проблема — це «довбо**би» на різних рівнях, які заважають нормальним людям робити свою справу. Чорний гумор і відвертість стали його фірмовим стилем. Для одних це шокує, для інших — ковток свіжого повітря в системі, де часто панує формалізм. Він наголошує: бути командиром бригади — це відповідати за тисячі людей, і до цього треба бути готовим. Командир корпусу — це вже можливість змінювати систему в цілому.
У 2025 році, під час трансформації в полк, Верес зустрічався з президентом та отримав конкретні цілі з цифрами. Йшлося про те, щоб підрозділи такого типу позбавили росіян ключової переваги на певних напрямках. Він не обіцяв швидких чудес, але наполягав: якщо дати час підготуватися належним чином, результат буде. Саме тому рекрутинг вівся власними силами — люди приходили мотивовані, а не за рознарядкою. Це дозволяло зберігати якість і бойовий дух навіть при стрімкому зростанні чисельності.
Для початківців важливо зрозуміти простий факт: дрони в цій війні стали тим, чим колись стала артилерія чи авіація. Вони дешеві, їх можна виробляти масово, вони б’ють точно і змушують ворога ховатися. Для просунутих читачів цікавіше інше: як саме К-2 поєднує класичні штурмові дії з дроновою підтримкою, як адаптується до російських засобів РЕБ, як будує «карусель» для цілодобового тиску. Це вже не експеримент, а відпрацьована тактика, яку вивчають інші підрозділи.
Цікаві факти про Кирила Вереса
Народився в маленькому вінницькому селищі, а став обличчям технологічної трансформації української армії. Шлях від провінції до командування бригадою пройшов через Київ і найгарячіші точки Донбасу.
До війни керував розвитком нудистського пляжу на Трухановому острові. Цивільна сторінка біографії, яку часто згадують як яскравий контраст із нинішньою роллю.
Особисто брав участь у затриманні російських спецпризначенців ГРУ у 2015 році — епізод, який став одним із ранніх успіхів контррозвідки.
Почав освоювати дрони ще у 2016–2017 роках, коли для більшості це була екзотика, а не штатна зброя. Перші польоти на Phantom запам’яталися як прорив у тактиці.
Його підрозділ утримував Сіверський напрямок понад два з половиною роки без значних проривів ворога, попри постійні штурми. Дрони стали одним із головних чинників стійкості.
Рекрутинг у полк К-2 у 2025 році приніс понад десять тисяч заявок за короткий час. Більшість — цивільні, які самі обрали саме цей підрозділ.
Відомий фразою про те, що хоче, щоб ворог «тремтів», почувши про К-2 на своїй ділянці. Це не бравурна риторика, а відображення реальної мети — зробити підрозділ кошмаром для окупантів.
У 2026 році отримав звання полковника. Для людини, яка починала з розвідгрупи з десятка бійців, це логічний, але далеко не автоматичний результат.
Сьогодні 20-та окрема бригада безпілотних систем «К-2» продовжує розвиватися. Масштаб зріс у рази, завдання ускладнилися, але ядро залишилося тим самим: люди, які вміють воювати, технології, які працюють, і командир, який не боїться називати речі своїми іменами. Для новачків це історія про те, як один підрозділ може вплинути на цілий напрямок. Для просунутих — приклад того, як поєднання досвіду, технологій та чесного ставлення до проблем дає результат навіть у найскладніших умовах.
Верес не обіцяє легких перемог. Він говорить про відповідальність, про необхідність карати за неефективність, про те, що одні не повинні тягнути всіх. Його слова часом жорсткі, але за ними стоїть десятиліття війни і тисячі людей, за яких він відповідає. Це і є та реальність, у якій живе сучасна українська армія — не парадна, а бойова, де ціна помилки вимірюється життями, а ціна правильного рішення — врятованими позиціями та збереженими силами.
Подальша доля бригади К-2 залежатиме від багатьох факторів: постачання компонентів, підготовки операторів, здатності системи швидко адаптуватися. Але вже зараз зрозуміло одне: те, що починалося як невелика розвідгрупа з дронами, стало повноцінним з’єднанням, яке впливає на тактику цілої війни. І стоїть за цим конкретна людина з конкретним позивним — К-2.
