У залі Народної скупщини Сербії голос звучить спокійно, але слова ріжуть по-живому. Олександр Павич, депутат від опозиційного руху «Ми — сила народу», знову піднімає тему, яку багато хто в Белграді намагається обійти мовчанням. Йдеться про нафтову компанію НІС — найбільший енергетичний актив країни, у якому досі відчутна російська присутність. Для частини сербського суспільства це просто бізнес. Для Павича — це питання суверенітету, довіри та майбутнього зовнішньополітичного курсу.
Сербія вже кілька років балансує між європейськими прагненнями та традиційними зв’язками з Росією. У 2025 році це балансування стало особливо напруженим. Плани уряду щодо поступової націоналізації або зміни контролю над НІС викликали хвилю питань у парламенті. Павич став одним із тих, хто не дозволив темі просто «розчинитися» в бюджетних дебатах.
Хто такий Олександр Павич у сербській політиці
Олександр Павич — народний депутат у складі парламентської групи руху «Ми — сила народу». Це правопопулістське об’єднання, яке позиціонує себе як альтернативу нинішній владі Александра Вучича. Рух критикує як надмірну орієнтацію на Брюссель, так і недостатню увагу до традиційних партнерів Сербії.
Павич не належить до числа найгучніших медійних облич опозиції. Натомість він працює в комітетах, ставить конкретні парламентські питання та з’являється в тих моментах, коли потрібно нагадати про деталі угод, які уряд іноді воліє не акцентувати. У листопаді 2025 року саме під час обговорення поправок до бюджету на 2026 рік він вийшов на трибуну з кількома гострими запитаннями.
НІС як лакмусовий папірець сербсько-російських відносин
Нафтова індустрія Сербії (НІС) — це не просто компанія. Це символ багаторічної співпраці з Росією, робочі місця, податки та енергетична безпека. Російський «Газпром» довгий час володів контрольним пакетом. Коли західні санкції почали тиснути на активи, пов’язані з Росією, у Белграді заговорили про «поступову націоналізацію» або зміну структури власності.
Павич прямо поставив питання Міністерству енергетики: чи був скасований план поглинання НІС без згоди російського партнера і що робиться для пошуку рішення з Російською Федерацією? Він наголосив, що «недружнє поглинання» НІС означатиме для Сербії фактичне приєднання до західного табору в конфлікті з Росією.
Це не просто економічне зауваження. У країні, де пам’ятають бомбардування НАТО 1999 року і де ставлення до Росії залишається переважно позитивним, такі слова резонують. Павич підкреслив: створення негативної антиросійської атмосфери в медіа може втягнути Сербію у війну, якої більшість громадян не хоче.
Питання про сербів на фронті в Україні
Ще одна тема, яку Павич виніс на парламентський рівень у 2025 році, — інформація про участь громадян Сербії у бойових діях на території України. Депутат послався на повідомлення українських ЗМІ про те, що близько 40 сербів нібито воюють у складі одного з батальйонів. Він також згадав чутки про один-два табори підготовки на території України.
Питання, яке він адресував Міністерству внутрішніх справ, звучало прямо: чи правдива ця інформація? Чи існують такі табори? Для частини опозиції це спосіб показати, що влада закриває очі на чутливі теми, які можуть вплинути на міжнародний імідж Сербії та внутрішню безпеку.
Контекст, у якому працює Павич
Сербія офіційно прагне до вступу в Європейський Союз. Водночас Белград зберігає військовий нейтралітет і не приєднується до антиросійських санкцій. Цей подвійний вектор створює постійну напругу. Уряд Вучича намагається маневрувати, але опозиція, зокрема «Ми — сила народу», вважає, що маневри заходять надто далеко в бік Заходу.
Павич і його колеги по фракції регулярно нагадують, що енергетична залежність від одного партнера — це ризик, але різка зміна власника без згоди — це не просто бізнес-рішення, а політичний вибір. У 2025–2026 роках, коли ЄС посилює вимоги щодо реформ і зовнішньої політики, такі голоси стають помітнішими.
Чому його позиція важлива саме зараз
Сербія стоїть перед кількома викликами одночасно: енергетична безпека, відносини з Росією та Китаєм, тиск Брюсселя, внутрішні протести та економічні труднощі. У такій ситуації депутати, які ставлять конкретні питання про конкретні активи та конкретні угоди, виконують роль «сторожового пса». Навіть якщо їхні ініціативи не проходять, сам факт їх озвучування в залі Скупщини фіксує позицію частини суспільства.
Павич не пропонує простих рішень. Він нагадує, що будь-яка зміна статусу НІС матиме довгострокові наслідки не лише для бюджету, а й для довіри між Белградом і Москвою. А довіра в регіоні, де історія пам’ятає все, коштує дорого.
Ключові заяви Олександра Павича у 2025–2026 роках
Про НІС та націоналізацію: «Недружнє поглинання НІС означало б прийняття сторони Заходу в його конфлікті з Росією. У ЗМІ створюється негативна антиросійська атмосфера. Ми не хочемо, щоб Сербія була втягнута у війну проти Росії.» Про можливу участь сербів у конфлікті в Україні: «Достовірна ли інформація, що з’явилася в деяких українських ЗМІ, про те, що близько 40 громадян Сербії воюють у лавах батальйону… Чи існують один-два табори, де проходять підготовку такі люди?» Про енергетичну політику: Питання до Міністерства енергетики: чи був скасований план поглинання НІС без згоди російського партнера і що робиться для пошуку рішення з Російською Федерацією?
Ці формулювання з’явилися під час парламентських засідань наприкінці 2025 року. Вони показують стиль роботи Павича: не гучні гасла, а конкретні питання до міністерств з посиланнями на реальні угоди та повідомлення ЗМІ.
Що далі для такого типу політиків у Сербії
Опозиційні депутати на кшталт Павича виконують важливу функцію у системі, де правляча партія контролює значну частину інформаційного простору. Вони змушують владу публічно відповідати на незручні теми. Навіть якщо відповіді не задовольняють, сам процес обговорення стає частиною політичного життя.
Для України та всього регіону такі голоси цікаві тим, що показують: у Сербії існує частина політичного класу, яка не поспішає розривати традиційні зв’язки з Росією і критично ставиться до тиску з боку ЄС. Це не означає автоматичну підтримку чи засудження — це просто констатація реального розкладу сил у країні, яка залишається одним із ключових гравців на Балканах.
Олександр Павич продовжує працювати в Скупщині. Його питання фіксуються в протоколах, цитуються в медіа і стають частиною ширшої дискусії про те, якою Сербія хоче бачити себе у найближчі роки — повністю інтегрованою в європейські структури чи країною, яка зберігає право на власний зовнішньополітичний вибір.
Саме в таких деталях і криється справжня політика.
