У підвалах заводу «Азовсталь», де сталь і бетон перетворилися на останній форпост оборони Маріуполя, серед поранених бійців і виснажених цивільних лунала пісня. Не гучний марш і не бойовий клич — тендітний, але наполегливий голос дівчини з позивним «Пташка». Він пробивав товщу бетону, долав страх і втому, ставав доказом того, що навіть у найтемнішому пеклі можна зберегти людяність і гідність. Катерина Поліщук — парамедикиня, поетеса та доброволиця — стала одним із найпотужніших символів української стійкості навесні 2022 року.
Для тих, хто тільки знайомиться з історією: «Пташка з Азовсталі» — це Катерина Поліщук, молода жінка з Тернопільщини, яка ще до повномасштабного вторгнення обрала шлях допомоги на фронті. Вона опинилася в епіцентрі найзапекліших боїв за Маріуполь, надавала медичну допомогу під обстрілами, а потім у підвалах «Азовсталі» підтримувала дух оборонців своїм співом. Її історія — це не просто хроніка війни, а розповідь про вибір, втрати, полон і повернення до боротьби.
Витоки характеру: від тернопільського села до фронту
Катерина народилася 31 березня 2001 року в селі Соснівка на Тернопільщині (нині Шумська громада Кременецького району). Маленьке село з традиційним укладом життя дало їй перші уроки витримки та любові до рідної землі. Ще дитиною вона цікавилася мистецтвом — закінчила Тернопільський мистецький фаховий коледж імені Соломії Крушельницької за відділом співу у 2020 році. Там опанувала не лише вокал, а й гру на бандурі, мріючи про сцену.
Паралельно з творчістю в неї вирувало інше захоплення — мотоцикли. Після коледжу Катерина працювала в київській мотошколі The Riders, де навчала інших їздити та відчувати свободу швидкості. Це поєднання ніжності й сили — спів і мотоцикли — пізніше допомогло їй вистояти в найважчі моменти.
Навесні 2021 року, ще до повномасштабного вторгнення, вона пройшла курси домедичної допомоги в Києві та вирушила на Донеччину. Приєдналася до медичного батальйону «Госпітальєри» — волонтерського підрозділу, відомого ризикованими евакуаціями поранених прямо з передової. Для початківців важливо розуміти: «Госпітальєри» — це не регулярна армія в класичному розумінні, а люди, які свідомо обирали найнебезпечнішу роботу, щоб врятувати життя. Катерина швидко стала частиною цієї родини.
Пекло Маріуполя та підвали «Азовсталі»
Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, Катерина вже була готова. Вона прибула до Маріуполя, де працювала в місцевому шпиталі. Російські обстріли швидко зруйнували медичні заклади міста. Разом з іншими парамедиками вона опинилася на території заводу «Азовсталь» — останньому великому осередку оборони Маріуполя.
«Азовсталь» — це не просто промисловий гігант. Це лабіринт цехів, тунелів і підвалів, де тисячі українських військових і цивільних тримали оборону проти переважаючих сил противника. Умови були нелюдськими: брак їжі, води, медикаментів, постійні авіаудари та артилерійські обстріли. Катерина надавала домедичну допомогу пораненим у цих катакомбах, ризикуючи життям щогодини.
Саме тут народилася легенда. Дівчина з позивним «Пташка» почала співати українські патріотичні пісні — «Зродились ми великої години», «Нам не страшний червоний гніт», «Батько наш — Бандера». Відео швидко розлетілися світом. Голос, що лунав у бетоні, став символом того, що українці не зламані. Для просунутих читачів важливо відзначити контекст: у той момент російська пропаганда активно просувала наратив про «швидку перемогу», а ці записи руйнували його, показуючи реальну силу духу оборонців.
Тут Катерина пережила особисту трагедію. В оточеному Маріуполі вона втратила коханого — Ярослава Христюка — та близького друга Віталія Бердюгіна, обох із 36-ї окремої бригади морської піхоти. Війна забирала найдорожче, але не змогла забрати її голос.
Полон і дорога додому
19 травня 2022 року, виконуючи наказ президента, оборонці «Азовсталі» вийшли з заводу. Катерину разом з іншими взяли в полон. Майже чотири місяці вона провела в російській неволі, зокрема в колонії в Оленівці на окупованій Донеччині. Умови полону були важкими — брак їжі, медичної допомоги, психологічний тиск. Російські пропагандисти навіть опублікували відео з нею, намагаючись використати в інформаційній війні.
21 вересня 2022 року Катерину звільнили в рамках одного з перших масштабних обмінів полоненими. Повернення стало великою радістю для всієї країни. Уже за два місяці, у листопаді 2022-го, вона зворушила Україну виконанням колискової «Спи, маленький козачок» у фіналі шоу «Голос країни». Це був не просто виступ — це було свідчення, що навіть після пекла можна дарувати світло.
Повернення до строю та нові горизонти
Після полону Катерина не зупинилася. Вона продовжила службу — спочатку в лавах 59-ї окремої мотопіхотної бригади, брала участь у боях на Авдіївському напрямку, зокрема в районі Первомайського навесні 2024 року. У вересні 2025 року офіційно уклала контракт із Збройними Силами України та приєдналася до підрозділу безпілотних систем «Хижаки висот» 59-ї штурмової бригади. У лютому 2026 року отримала статус учасника бойових дій.
Паралельно вона не полишала творчість. Ще до війни та під час неї писала вірші. У 2022 році вийшла її поетична збірка «Мелодія душі» — щира, болісна й світла одночасно, справжній щоденник душі, що пройшла через вогонь. Вірші публікувалися у військовій пресі та збірках. Катерина також грала в театрі — брала участь у виставі «Розлучені теж сміляються» Тернопільського народного драматичного театру-студії «Сузір’я».
У 2026 році вона приголомшила публіку кардинальною зміною зовнішності — схудла на 34 кілограми. Це стало не просто новиною про дієту, а символом нового етапу: турботи про себе після років війни, полону та постійного стресу. У соцмережах (Instagram @ptashka_from_azovstal) вона залишається активною, ділиться думками про службу, мотивацією та реаліями фронту.
Символ, що надихає
«Пташка» — це не просто позивний. Це метафора тендітної істоти, чий голос здатен пробити сталь і бетон. У час, коли багато хто сумнівався в здатності України вистояти, саме такі історії доводили протилежне. Катерина увійшла до рейтингу Forbes «30 до 30: обличчя майбутнього» у 2022 році, отримала орден «За мужність» III ступеня та звання почесної громадянки Тернополя.
Її шлях показує: війна змінює людей, але не завжди ламає. Дехто виходить з неї ще сильнішим, з чіткішим розумінням цінностей. Для новачків це урок, що навіть наймолодші й найтендітніші на вигляд можуть стати опорою для цілої нації. Для просунутих читачів — приклад того, як особиста історія перетворюється на частину національного міфу, не втрачаючи при цьому людяності.
Цікаві факти про Пташку з Азовсталі
- Голос, що зламав пропаганду. Відео з її співом у підвалах «Азовсталі» набрали мільйони переглядів по всьому світу саме тоді, коли російська машина дезінформації запевняла про швидке падіння міста. Пісні ОУН-УПА в її виконанні стали актом культурного спротиву.
- Від мотоциклів до фронту. До війни Катерина працювала в мотошколі в Києві та мріяла про велику сцену. Війна змінила траєкторію, але не знищила творчу сутність — вона й досі поєднує службу з поезією.
- Збірка як щоденник пекла. Книга «Мелодія душі» вийшла після полону і стала відображенням внутрішнього світу людини, яка бачила смерть і втрати, але не втратила здатності відчувати красу.
- Офіційна форма лише у 2025-му. Попри роки служби з 2021 року та участь у боях, офіційний контракт із ЗСУ Катерина підписала лише у вересні 2025 року — і одразу в підрозділі безпілотників.
- Особисті втрати в Маріуполі. У місті вона втратила не лише коханого, а й близького друга. Ці рани залишаються з нею, але не заважають продовжувати справу.
- Трансформація 2026 року. Схуднення на 34 кг стало видимою частиною її історії про турботу про себе після травматичного досвіду. Вона відкрито говорить про важливість відновлення.
- Театральне коріння. Ще до війни грала в місцевих виставах. Сценічний досвід, ймовірно, допоміг триматися впевнено навіть перед камерами в найважчі дні.
Катерина Поліщук продовжує служити, творити та надихати. Її історія — жива ілюстрація того, що справжня сила часто ховається в найнесподіваніших місцях: у тендітному голосі, у віршах, у рішенні не здаватися навіть після полону. Для України «Пташка з Азовсталі» назавжди залишиться символом того, що навіть маленька пташка може підняти цілу націю на крила.
