Вітольд Павлович Фокін народився 25 жовтня 1932 року в селі Новомиколаївка тодішньої Дніпропетровської області, нині Запорізької. Його доля тісно переплелася з історією вугільної промисловості Донбасу, радянської планової економіки та перших, найважчих років української державності. Інженер-шахтар, який пройшов усі щаблі від забійника до керівника Держплану УРСР, він опинився на чолі уряду саме тоді, коли стара імперія розпадалася, а нова країна робила перші невпевнені кроки.
Фокін очолював уряд Української РСР з жовтня 1990 року, а після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року автоматично став першим прем’єр-міністром суверенної України. На цій посаді він залишався до 1 жовтня 1992 року. За цей короткий, але надзвичайно насичений період країна пережила і ейфорію суверенітету, і гостру економічну кризу, і підписання історичних угод, які назавжди змінили карту Європи.
Його кар’єра — це класичний приклад радянської вертикалі, де талановитий технічний спеціаліст поступово перетворювався на високопоставленого функціонера. Водночас саме ця технічна освіта та досвід роботи в реальному секторі економіки багато в чому визначали його підхід до управління вже в незалежній державі. Фокін не був ідеологом радикальних ринкових реформ на кшталт польської «шокової терапії». Він залишався людиною системи планування, яка намагалася адаптувати старі механізми до нових реалій.
Ранні роки та шлях від шахти до високих посад
Дитинство Вітольда Фокіна пройшло в родині вчителів. Після школи він обрав практичну професію — вступив на гірничий факультет Дніпропетровського гірничого інституту, який закінчив 1954 року за спеціальністю «розробка родовищ корисних копалин». Молодий спеціаліст поїхав на Луганщину, де понад дев’ять років пропрацював на шахтах: помічником начальника дільниці, начальником дільниці, головним інженером.
Цей період сформував у нього глибоке розуміння того, як працює важка промисловість зсередини — з усіма її труднощами, ризиками та людським фактором. Пізніше, вже на державних посадах, Фокін часто апелював саме до цього досвіду, коли йшлося про підтримку вугільної галузі чи соціальні гарантії для шахтарів.
1954–1963 роки на Донбасі стали для нього справжньою школою життя. Він бачив, як радянська система одночасно створювала героїчний міф про шахтарів і водночас нехтувала елементарними умовами праці та побуту. Цей контраст, імовірно, вплинув на його подальше ставлення до соціальної політики та економічних пріоритетів.
Кар’єра в Держплані УРСР: від спеціаліста до керівника
1971 року Фокіна запросили до Державного планового комітету УРСР. Це була вершина радянської економічної бюрократії — орган, який визначав, що, скільки і де виробляти в республіці. Починав він начальником відділу, а вже 1987 року очолив увесь Держплан. На цій посаді він відповідав за координацію роботи ключових галузей — від важкої промисловості до споживчого сектору.
Робота в плановій системі вимагала не лише технічних знань, а й уміння лавірувати між інтересами різних міністерств, союзного центру та республіканського керівництва. Фокін швидко зарекомендував себе як компетентний і лояльний керівник. 1981 року його обрали членом ЦК КПУ, а пізніше — членом ЦК КПРС.
Саме досвід роботи в Держплані багато в чому пояснює його подальшу обережність щодо швидких ринкових перетворень. Людина, яка десятиліттями планувала виробництво за п’ятирічками, природно скептично ставилася до ідеї миттєвого відпуску цін і повної лібералізації без створення відповідних інститутів.
Призначення на посаду прем’єр-міністра УРСР
Восени 1990 року в Україні розгорталася політична криза. Верховна Рада УРСР висловила недовіру тодішньому голові Ради Міністрів Віталію Масолу. 17 жовтня 1990 року Фокіна призначили виконувачем обов’язків, а 18 квітня 1991 року він офіційно став прем’єр-міністром. Це сталося в період, коли економіка вже тріщала по швах: дефіцит товарів, прихована інфляція, розрив господарських зв’язків між республіками.
Фокіна сприймали як технократа, здатного стабілізувати ситуацію. Його не вважали яскравим політиком чи публічним оратором, натомість цінували досвід управління великими економічними структурами. Уряд, який він очолив, став перехідним — від радянської Ради Міністрів до Кабінету Міністрів незалежної держави.
Вітольд Фокін і проголошення незалежності України
24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада проголосила незалежність України, Фокін залишився на чолі виконавчої влади. Того ж дня було створено Міністерство оборони України — один з перших реальних кроків до розбудови державних інститутів. Уряд Фокіна активно долучився до формування правової бази суверенітету: постанови про правонаступництво, створення власних силових структур, переговори з союзним центром.
12 вересня 1991 року Верховна Рада ухвалила постанову про правонаступництво України щодо УРСР. Це був важливий юридичний крок, який дозволив новій державі успадкувати права та зобов’язання попередньої республіки в міжнародних відносинах.
Економічна політика та виклики 1991–1992 років
Найскладнішим випробуванням для уряду Фокіна стала економіка. Спадок радянської системи — величезний грошовий навіс, дефіцит, монополізоване виробництво — накладався на розрив традиційних господарських зв’язків після розпаду СРСР. На початку 1992 року уряд запровадив в обіг купоно-карбованець і здійснив лібералізацію більшості цін.
Цей крок, який іноді називають елементами «шокової терапії», мав на меті збалансувати попит і пропозицію, стимулювати виробництво та наповнити ринок товарами. Проте в умовах відсутності приватизації, конкуренції та жорсткої монетарної політики результат виявився протилежним до очікуваного. Ціни зросли в десятки разів, інфляція 1992 року сягнула 1210 відсотків, виробництво впало, а рівень життя більшості громадян різко погіршився.
Парламент двічі висловлював уряду недовіру — у лютому та липні 1992 року. 1 жовтня Фокін подав у відставку. Його змінив уряд Леоніда Кучми, який пізніше вивів Україну з рубльової зони. Критики Фокіна вважають, що він надто повільно проводив структурні реформи, зберігаючи елементи державного контролю. Прихильники ж зазначають, що в умовах політичної нестабільності та відсутності зовнішньої підтримки радикальніші кроки могли призвести до ще глибшої соціальної катастрофи.
Біловезька угода та роль у мирному розпаді СРСР
8 грудня 1991 року в Біловезькій пущі Вітольд Фокін разом з Леонідом Кравчуком, Станіславом Шушкевичем та Борисом Єльциним підписав угоди, які офіційно припинили існування Радянського Союзу та створили Співдружність Незалежних Держав. Фокін був одним із розробників та підписантів документа. Пізніше він неодноразово підкреслював, що рішення ухвалювалося свідомо, а не під впливом емоцій чи алкоголю, як іноді стверджували критики.
Окрім політичної угоди, Фокін підписав і угоду урядів трьох республік про узгоджену економічну політику. Вона передбачала координацію податкової та грошової політики на базі карбованця. Для України це був спосіб зберегти певні економічні зв’язки з колишніми союзними республіками в умовах, коли повний розрив міг стати катастрофічним.
Фокін відмовився від пропозиції Михайла Горбачова очолити уряд уже неіснуючого СРСР. Цей вчинок символізував остаточний вибір на користь української державності.
Діяльність після відставки
Після 1992 року Фокін відійшов від активної політичної діяльності. Він працював у Інституті світової економіки та міжнародних відносин, очолював Міжнародний фонд гуманітарних і економічних зв’язків України з Росією, був президентом Луганського земляцтва в Києві. З 1997 по 2001 рік входив до Вищої економічної ради при Президентові України. До травня 1994 року обіймав посаду віце-спікера Верховної Ради.
Ці роки показали іншу сторону його особистості — інтерес до наукової роботи, бажання зберігати культурні та економічні зв’язки з регіонами, звідки він походив.
Участь у Тристоронній контактній групі 2020 року
У серпні 2020 року Президент Володимир Зеленський призначив 87-річного Фокіна першим заступником глави української делегації в Тристоронній контактній групі з врегулювання ситуації на Донбасі. Призначення пояснювали глибоким знанням регіону — Фокін роками працював на Луганщині та добре розумів специфіку місцевих проблем.
Проте вже за місяць його заяви викликали гостру критику. Фокін стверджував, що не бачить підтверджень війни між Україною та Росією на Донбасі, а лише діяльність бойовиків і найманців з майже тридцяти країн. Він пропонував надати особливий статус усій території Донецької та Луганської областей, провести місцеві вибори та оголосити амністію. Раніше в інтерв’ю він висловлював думку, що Росія анексувала Крим, бо інакше це зробили б американці.
Ці заяви спричинили хвилю обурення в українському суспільстві. Фокіна звинуватили в про-російській позиції, внесли до бази «Миротворець». 30 вересня 2020 року Президент звільнив його з посади. Прихильники жорсткої лінії вважали звільнення правильним рішенням, яке захистило єдність переговорної позиції України. Ті, хто виступав за більш гнучкий підхід до переговорів, шкодували про втрату досвідченого фахівця з регіональним багажем знань.
Особисте життя, родина та літературна творчість
Фокін був одружений з Тамілою Григорівною Фокіною, яка померла 2023 року. У подружжя народилися син Ігор та донька Наталія. Онука Марія Фокіна відома як співачка Маша Фокіна. Син Ігор займається бізнесом і, за деякими даними, пише вірші.
Сам Вітольд Павлович також мав літературні зацікавлення. Він створив віршований переказ поеми Олександра Пушкіна «Руслан і Людмила», який видавництво «Фоліо» випустило окремою книгою. Цей факт дивує: технічний спеціаліст і високопоставлений радянський функціонер звернувся до поетичної творчості. Це свідчить про багатогранність особистості, яка не зводилася лише до економічних розрахунків та політичних компромісів.
Останні роки та події 2022 року
27 березня 2022 року, вже після початку повномасштабного російського вторгнення, ракета влучила в будинок Фокіна в Києві. На щастя, політик у той момент перебував у Молдові і не постраждав. Цей епізод став драматичним символом того, як війна, якої він намагався уникнути дипломатичними засобами, все ж дісталася його особистого простору.
20 березня 2025 року Вітольд Фокін помер у Києві у віці 92 років. Поховали його 23 березня на Байковому кладовищі, поряд з дружиною.
Цікаві факти про Вітольда Фокіна
- Вітольд Фокін став останнім живим підписантом Біловезьких угод після смерті Геннадія Бурбуліса у червні 2022 року.
- Його будинок у Києві влучила російська ракета 27 березня 2022 року, однак політик вижив, бо саме тоді перебував у Молдові.
- Окрім державної діяльності, Фокін відомий авторським віршованим переказом поеми Пушкіна «Руслан і Людмила», виданим у видавництві «Фоліо».
- Він — повний кавалер знаків «Шахтарська слава» та «Шахтарська доблесть», що підкреслює його глибокий зв’язок з вугільною промисловістю Донбасу.
- Понад дев’ять років Фокін пропрацював на шахтах Луганщини, пройшовши шлях від помічника начальника дільниці до головного інженера.
- У 2020 році його призначили до Тристоронньої контактної групи саме через досвід роботи в регіоні та знання специфіки Донбасу, набуті ще за радянських часів.
Життя Вітольда Фокіна охоплює майже століття української історії — від пізнього сталінізму через хрущовську відлигу, застій, перебудову, здобуття незалежності до повномасштабної війни. Він був не ідеальним героєм і не однозначним villain. Це був технократ старої школи, який намагався керувати країною в момент, коли всі звичні орієнтири зникали. Його рішення — від підписання Біловезьких угод до заяв 2020 року — досі викликають гострі дискусії. Проте без таких постатей, з усіма їхніми суперечностями, важко уявити, як Україна проходила найскладніший етап свого становлення.
